Читать статья по философии: "Плюралізм у філософії та науці" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Відповідно до цих принципів раціонального мислення здійснюється рух думки (міркувань) людини, суб’єкта наукового, філософського мислення у певному напрямку, а саме - до межі, коли «все єдине» (монізм) або «все - різноманітне» (плюралізм).

При порівнянні філософії та науки впадає у вічі факт наявності у філософії великої кількості напрямів, течій, шкіл, позицій, уявлень тощо. Античний скептицизм, констатуючи цей факт, стверджував, що філософи, оскільки вони обґрунтовують несумісні одне з одним уявлення, ніколи не досягають істини і тим самим демонструють хибність та недостатність будь-яких філософських положень. Противники скептицизму, погоджуючись, що попередні філософські вчення дійсно були хибними, але заперечуючи тезу про рівноцінність усіх філософських висловлювань, прагнули створити істинну філософію, яка б припинила розмаїття несумісних уявлень, цей, як вони вважали, перманентний філософський скандал.

Кожен видатний філософ був переконаний у тому, що саме йому вдалось накінець перебороти дискредитуючий філософію плюралізм вчень, заперечивши теорії своїх попередників і створивши істинну філософську систему. Це прагнення складає суб’єктивний момент історико-фі- лософського процесу, джерелом якого, зокрема по-перше, прагнення перетворити філософію в науку і, по-друге, обмежене розуміння природи науковості у філософії, її своєрідності.

Вперше принципово по-новому до цього питання підійшов Гегель. Він покінчив зі спрощеним уявленням про історію філософії як послідовну низку випадкових подій, сукупність думок і заблуджень. Історико-філософський процес Гегель проаналізував як суперечливий, послідовний розвиток, в межах якого протилежні та вза- ємовиключаючі вчення знаходяться у відношенні спадкоємності.

Обґрунтовуючи спробу позитивної оцінки плюралізму філософських вчень, концепцій, ідей, Гегель розмежовує його зовнішню та внутрішню, суб’єктивну та об’єктивну сторони, його видимість та сутність. Філософія, як і сама дійсність, яку вона осягає, багатоманітна, але багатоманітність передбачає єдність, бо конкретне складає єдність різних визначень. Отже, і філософське вчення потрібно розуміти як різні визначення єдиного, що створюють різні сторони цілісної реальності, незважаючи на те, що вони протистоять одне одному. Багатоманітність філософських вчень - це, за Гегелем, «органічна система, цілісність, що утримує в собі безліч ступенів і моментів» [2, с. 32]. Ці ступені, моменти «абсолютної ідеї» - різні філософські системи. Вони різні, але утримують у собі тотожність. Звідси робиться висновок, що «кожна філософська система необхідно існувала і продовжує дотепер існувати: жодна з них, отже, не зникла, а всі вони збереглись у філософії як моменти одного цілого. Але ми повинні розрізняти частковий принцип цих систем філософії, взятий як частковий принцип, і проведення цього принципу через весь світогляд» [2, с. 40].

Гегель, таким чином, розрізняє у кожній системі філософії (йдеться, звичайно, про видатні філософські вчення) перехідне і неперехідне. Неперехідним є її принцип, який асимілюється наступним розвитком філософії, перехідне - абсолютизація цього принципу, яка неправомірно протиставляє дану систему всім іншим філософським вченням, як нібито вищу, останню ступінь філософського

Похожие работы