Читать статья по философии: "Плюралізм у філософії та науці" Страница 3

назад (Назад)скачать (Cкачать работу)

Функция "чтения" служит для ознакомления с работой. Разметка, таблицы и картинки документа могут отображаться неверно или не в полном объёме!

розвитку.

Питання про плюралізм філософської думки відноситься безпосередньо і до сутності філософії та філософського мислення. Предмет філософії «в потенції» прихований у процесі філософування, у філософському мисленні. Тому визначати потрібно не предмет, котрий вивчає чи повинна вивчати філософія - на відміну від математики, фізики чи соціології тощо - а особливу установку думки, манеру розмірковувати. Отже, «суть» філософії - в філософському мисленні. Тому жодне філософське вчення не співпадає з цією «суттю» - як не співпадає продукт з діяльністю, що його виробила. Тому-то без осо- бистісного відношення, без тієї чи іншої форми особистого внеску філософія уже не зовсім філософія. Вона, на думку А.Ф. Зотова «не стільки «знання про...», скільки «буття в...», в специфічному модусі свідомості, власної присутності суб’єкта у знанні, яке й робить це знання філософським...». Тому роблячи спробу говорити про філософію та філософське мислення, використовуючи поняття «предмета», необхідно ставитиакцент на суб’єктивному, особистісному моменті предметності, на тому, що він «предмет», тобто те, що не тільки стоїть перед суб’єктом, але й «поставлено» суб’єктом як його предмет: предмет «світиться» інтересом суб’єкта» [3, с. 16].

Таким чином, якщо спеціальні науки розрізняються предметом свого дослідження, то особливість філософського мислення полягає в суб’єктивному, особистісному моменті відтворення предмета. У філософському мисленні «Я» завжди співвідноситься з іншим, активно взаємодіє з ним. Діалог або дискурс - форми розгортання філософської думки, підґрунтям яких є різноманітність ідей, позицій, точок зору, тобто плюралізм.

Щоб прояснити питання, чи має місце плюралізм у науці, звернемось до історії її розвитку. Відомий філософ науки В.С. Стьопін виділяє три етапи розвитку науки: 1) класичне природознавство (його завершення - кінець ХіХ - початок ХХ століття), 2) формування некласичного природознавства (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття), 3) некласичне природознавство сучасного, НТР-рівського типу (постнекласичний етап). На першому етапі головною ідеєю, що застосовувалась при обґрунтуванні наукових знань про природу, була ідея абсолютної суверенності пізнаючого розуму, який ніби з боку спостерігаючи світ, розкривав у явищах природи їх сутність. «Вважалось, наприклад, що об’єктивність і предметність знання досягається лише тоді, коли з опису і пояснення виключається все, що відноситься до суб’єкта, засобів і процедур його пізнавальної діяльності» [4, с. 71]. Класична наука, таким чином, ґрунтувалась на чіткому розрізненні суб’єкта і об’єкта. Вона виходила з необхідності винесення суб’єкта «за дужки» об’єкта, що пізнається, як необхідної умови науковості результатів пізнання. Не випадково, класичне природознавство формувало своє завдання наступним чином: описати природу так, якби людини взагалі не було. Класична наука формувалась під впливом установки на раціональність знання. При цьому поняття раціональності та науковості практично збігались. Закономірність розумілась класичною наукою виключно як динамічна, що означало обов’язковість причинно-наслідкових зв’язків. Маючи справу з макросвітом, класична наука вимагала також наочності теоретичного пояснення.

Таким чином, на першому етапі становлення


Интересная статья: Основы написания курсовой работы