(Назад)
(Cкачать работу)самої себе. Так з’явився перший позитивізм, заснований О. Контом. Перші позитивісти намагались зрозуміти суть і структуру наукового знання. Особливо цікавила перших філософів науки проблема демаркації наукового і ненаукового знання, питання про відмінність науки від не-науки. Обговорення цих проблем виявило той факт, що межа між наукою і не-наукою досить умовна та історично мінлива. Однак, тривалий час вважалось, що критерієм демаркації є перевірка знання на верифікацію: речення могло вважатись науковим лише у тому випадку, якщо його істинність могла бути перевірена емпірично, шляхом спостереження чи експерименту. При цьому виходило,що філософське знання більшою мірою виявлялось поза межами науки. позитивістський наука плюралізм верифікація
Принцип верифікації, який відстоювали представники неопозитивізму першої половини ХХ ст., викликав критику з боку не лише філософів, але й з боку представників власне науки. Адже цей критерій «відсікав» від науки найбільш фундаментальні та плідні її сфери.
Зростаюча незадоволеність філософів науки принципом верифікації заставляли їх вести пошуки нових критеріїв демаркації науки і не-науки. Радикальний поворот був здійснений К. Поппером, який був переконаний у тому, що центральною проблемою теорії пізнання є не стільки дослідження структури наукового знання, скільки проблема його росту. Це суттєво змінило проблематику філософії науки. К. Поппер замінив критерій верифікування критерієм фальсифікування. Це означало, що для будь-якої дійсно наукової теорії ми завжди можемо знайти галузь можливих фактів, котрі, якщо будуть встановлені, її спростують. Принцип фальсифікації дозволяє розпізнати псевдонаукову теорію серед дійсно наукових. Вченим було сформульовано наступну модель розвитку наукового знання: встановлення фактів - висування гіпотези, що їх пояснює - її емпіричне спростування - висування нової гіпотези, більш повної і т.д.
Американський вчений Т. Кун, наклавши поп- перівську схему на реальні факти історії науки, отримав цікаві результати. У роботі «Структура наукових революцій», спираючись на введені ним поняття «парадигми», «наукового співтовариства», «завдань-головоломок», «аномалій» та ін., він моделює розвиток науки від однієї революції до іншої. У період кризи, спричинений зростанням числа аномалій, наука, по суті, перестає функціонувати. В ній починається конкуренція ідей і парадигм. Т. Кун зауважує, що в цей період наука стає схожою на філософію, для якої конкуренція ідей (плюралізм) є правилом, а не виключенням. Зміну пануючої парадигми новою Т. Кун називає науковою революцією.
Концепція наукових революцій дозволила переглянути погляди філософів на логіку розвитку наукового знання. Традиційно вважалось, що наука розвивається прогресивно і кумулятивно- наукове знання з бігом часу вдосконалюється і росте. Т. Кун у межах своєї концепції наукових революцій розвиток наукового знання представив дискретно: перехід до нової парадигми означає розрив наукової традиції, відкидання накопиченого раніше знання, змушує наукове співтовариство вибудовувати наукову картину заново, «з нуля». Незважаючи на абсолютизацію цього розриву система, запропонована Т. Куном, відобразила реалії розвитку науки (розвиток науки був розглянутий не абстрактно-логічно,
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы