Читать реферат по политологии: "Національне пробудження" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Безумовно погоджуючись із цим судженням, зауважимо, що, на щастя, нині маємо чимало археологічних, історичних і джерельних свідчень про найдавніші українські часи: ця культура, притлумлена в християнському Києві, як частина світового цивілізаційного процесу знайшла фактологічне відображення в численних текстах давньогрецьких, римських, готських, хозарських, візантійських та інших авторів, даючи нам, нині сущим, можливість також доторкнутися до цієї культури.

Велике князівство Литовське, як відомо, фундувалось на правничих, культурних, мовних, політичних здобутках України-Руси. В цій державі були здійснені безпрецедентні для тодішньої Європи кроки з розбудови громадянського суспільства, починаючи від створення органів самоврядування на всіх адміністративних рівнях суспільства (включаючи найвищий – парламентський (сеймовий)), і закінчуючи численними громадськими, професійними і релігійними організаціями. Країна впевнено перемагала у протистояннях із західними (німецькими орденами) та східними (монголо-татарами) суперниками, мала розвинену систему освіти і книгодрукування. Литовська Русь була прямою спадкоємицею Київської Руси і, в свою чергу, генетичною попередницею Гетьманської України. На жаль, ця держава, в якій становими були чотири етноси – українці, поляки, литовці і білоруси – так і не змогла подолати етноконфесійних суперечностей, які й стали головною внутрішньою причиною розпаду литовсько-руської держави.

Унікальний, навіть для Європи, досвід державотворення і розбудови суспільства український народ продемонстрував у Нові часи. І Запорозька Січ, і Гетьманщина були яскравими прикладами, говорячи сучасною мовою, президентсько-парламентської республіки. І лише сконцентрована на завоюваннях та руйнуванні загарбницька політика сусідніх імперій, насамперед Російської і Турецької, не дала змоги Україні стати лідером демократичної розвиненої Європи. І були далі століття примусу, неволі, розшарування етнічної спільноти, гори бруду і мулу, насипаних на чисту українську душу. „Надлом нації” – так іменує цей стан професор А. Гальчинський.

Як вийти з цього надлому? Ось тут, перед тим, як відродитись (за Т. Шевченком, з „правнуків поганих” стати гідними слави „славних прадідів великих”), треба пробудитись.

Пробудження, крім позначення певного психофізіологічного стану, означає також і перехід до нового бачення світу. В цьому контексті вельми важливо, що пробудження є водночас опам’ятанням і спам’ятанням своєї ідентичності, глибинної сутності і, водночас, вихід із стану спокою, застою, стагнації; пробудження є проростанням, закликом до активної діяльності. Людина будиться, просипається, опам’ятовується, приходить до себе, оживає, думає і вирішує, повертається загалом до власних первнів – питомих вихідних спадкових засад мислення, думання, поведінки і діяльності.

Автор веде мову про етнічне пробудження, яке має ті ж самі смисли, що й пробудження індивідуальне, але до наслідків якого належать, насамперед, явища духовно-культурні і

Похожие работы