Читать реферат по делопроизводству: "Джерелознавство. Давньоруське літописання" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Культурне середовище давньоруського літописання

Михайло Грушевський називав "Повість минулих літ" Найдавнішим літописом. Отже, найдавніший літописний твір, що дійшов до нас. Він створений у 10-х роках XII ст. Це, однак, не означало, що раніше на Русі не знали літописання. Історики вже давно дійшли висновку, що до часу появи твору Існувала тривала традиція літописання. М Грушевський допускав, що перший літопис, можливо, створений ще 945 p., зразу ж після вбивства Ігоря древлянами. Якщо так, то до 10-х років XII ст. літописна традиція налічувала понад 160 років. Слов'янська кирилична азбука і писемність з'явилися в Києві з прийняттям християнства. Але є чимало свідчень про існування письма на Русі задовго до офіційного хрещення в 988 р. Встановлено, що князі Аскольд і Дір, які правили в Києві 862-882 pp., були християнами. Безсумнівно, вони мали своїх духівників, церковні книги й, очевидно, знали грамоту.

У тексті договору Ігоря з Візантією, підписаному 944 p., містилася стаття про те, що руський князь повинен посилати послів до Візантії з грамотами. Тих, які б прибували без грамот, візантійська влада могла затримувати аж до княжого приїзду. Можна стверджувати, що вже в ІХ-Х ст. писемність обслуговувала сферу державного і культурного життя Русі. Після офіційного запровадження християнства ще при Володимирі широкого розмаху набула перекладацька діяльність. Разом з появою християнських храмів по w Києвом писемність проникала в усі кінці руської периферії.

Ярослав спеціально зібрав писарів для перекладу книг з грецької руською мовою, створив при своєму дворі велику бібліотеку. Писемність захопила нові сфери суспільного життя, насамперед освіту, правові відносини між державою І церквою, державою І приватними особами, між самими приватними особами, проповідницьку діяльність. Почала формуватися художня література. З попередньої лекції ми знаємо про існування школи при Софійській церкві, в якій вчителями були дяки, а "виучениками" — діти, напевне, широкого суспільного загалу. Графіті на вжиткових речах, стінах Софійського собору, Видубецького, Печерського монастирів дають підстави думати, що писемність була поширена також серед простого люду.

Багаті ж люди замовляли для себе написання священних книг. З XI ст. до нас дійшло в оригіналі лише чотири таких книги. Це великоформатне, багато оздоблене Остромирове Євангеліє, виготовлене в Києві у 1056-1057 pp. на замовлення новгородського посадника Остромира. Сьогодні зберігається у Державній публічній бібліотеці їм. М.Є.Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі. Багато оформлений також "Ізборник Святослава", написаний 1073 р., та дві скромно оформлені рукописні книги "Ізборник 1076 р." і "Євангеліє Архангельське" з 1092 р. Усі пам'ятки переписані в Києві з давньоболгарських оригіналів. Найповніше ці пам'ятки вивчав львівський професор Яким Прохорович Запаско і в 1995 р. видав про них під мистецтвознавчим оглядом велику книгу.

Професор Запаско звернув також увагу на мову згаданих оригіналів. Хоч замовники бажали, аби переписані священні книги точно відображали первинні тексти, київські переписувачі все-таки не змогли бути вільними від свого київського мовного середовища і понавставляли у слов'янські тексти немало української лексики на

Похожие работы