Читать реферат по истории: "Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988-2015 рр.)" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988-2015 рр.) В.П. Перкун Представлено розвиток допоміжних історичних дисциплін у польській історіографії від кінця 1980-х рр. Звернуто увагу на актуальні наукові школи, напрями досліджень, причинно-наслідкові зв’язки, які допоможуть зрозуміти високий академічний рівень джерелознавчих студій польських істориків. Наголошено на інтердисциплінарності, тенденціях до осмислення мети й завдань історичного дослідження у вимірі культурної антропології, семіотики, природничих і гуманітарних наук із проекцією на визначення культурних комунікативних кодів, систем цінностей суспільств/соціальних груп, повсякденних практик, правової, конфесійної культур.

Ключові слова: історіографія, джерело (джерелознавство), допоміжні історичні дисципліни, сфрагістика, геральдика, генеалогія. Спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни по праву називають цеглинами у фундаменті історичної науки. Тривале іґнорування дисциплін джерелознавчого циклу в радянський час зумовило суттєве відставання національного історієписання від здобутків європейських історичних шкіл. Якісне вивчення минулого можливе за умови існування потужних університетських та науково-дослідних інституцій, медієвістичних і джерелознавчих центрів досліджень як осередків освоєння надбань світової (та, зокрема, європейської) історіографії. Дороговказом на цьому шляху може для нас бути досвід сусідів, насамперед Польщі.

Доленосний 1989-й рік, пов’язаний із розвалом комуністичної системи, позначився для Польщі черговими політичними змінами, результатом яких можна вважати вибудування позицій, що забезпечили нині цій державі статус одного з реґіональних лідерів Центрально-Східної Європи. Демократизація Польщі, яка розпочалася з лютневого круглого столу 1989 р., за який сіли опозиція та влада, мала наслідком частково вільні вибори 4 червня того ж року. Падіння комуністичного устрою безпосередньо вплинуло на розвиток гуманітарних дисциплін. Але навряд чи можна у цьому випадку говорити про зміни кардинальні, «цивілізаційні», як це було в українській гуманітаристиці від часу проголошення незалежності в 1991 р. де-юре, або з кінця 1988 р. (заснування Археографічної комісії) - де-факто. Гуманітарні науки в Польщі 1940-1980-х рр. були в набагато кращих умовах, порівняно з українськими радянськими реаліями.

Упродовж другої половини ХХ ст., попри до певної міри позірне сприйняття марксистської методології, польська історична наука загалом зберегла свою тяглість, традиції, школи та високий академічний рівень. За словами проф. М. Кочерської, ряд інтелектуалів, у тому числі історики Т. Мантойфель, А. Ґейштор, С. Лоренц, С. Гербст, які задавали тон у повоєнній польській історіографії, зробили вибір на користь органічної праці в умовах неповного суверенітету відновленої держави, що зумовлювало прийняття (більшою або меншою мірою) вербальних вимог марксистської доктрини в історичних дослідженнях.

Порівняно з українськими радянськими істориками польські фахівці були відкритими для контактів із західноєвропейськими колеґами. Насамперед після перерви 1939-1953 рр. відновилися зв’язки з представниками школи «Анналів». Завдяки особистим контактам А. Ґейштора з Ф. Броделем, Ж. Ле Ґоффом, Ж. Дюбі молоді адепти науки мали можливість стажуватися у

Похожие работы