Читать реферат по истории: "Поляки очима українця 17-18 ст." Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

ПОЛЯКИ ОЧИМА УКРАЇНЦЯ

XVII-XVIII СТОЛІТЬ

Для людини традиційного суспільства всякий сусід є втіленням поганого, бо "чужий". Тож не дивно, що давньоруським ченцям, як-от згаданому в Києво-Печерському Патерику Матеєві, диявол подеколи ввижався в подобі Ляха, а Ян Длугош описував русинів теж, м’яко кажучи, без симпатії. На порозі Нового часу гору взяло тяжіння до універсальності, і вчені люди заговорили збірними метафорами. З легкої руки краківського професора Матвія Меховського читачі його "Трактату про дві Сарматії" (1517) побачили Україну в образі безкрайньої родючої рівнини, що плине молоком і медом, де риба з’являється "з божої роси", пшениця родить сама по собі без засіву, а трава на пасовиськах росте так буйно, що по ній не можна проїхати возом. Майстерна версифікація Себастяна Кльоновича урізноманітнила це Ельдорадо: у своїй поемі "Роксоланія" (1584) поет з подробицями оповідає про українських відьом, чиї нічні польоти та інші звитяги він, як присягається, сам спостерігав. Отже, на кінець ХVІ століття Україна бачилася – очима поляків – землею обітованою, але й трохи лячною через оті таємничі руські чари.

Українська сторона в змаганні по творенню збірних метафор стартувала з невеличкою затримкою, але темпераментно. Чи не вперше на сукупний образ Лядської землі натрапляємо в посланні Йоана Вишенського До всех обще, в Лядской земли живущих (1588?). Під полум’яним пером геніального православного ортодокса Лядська земля постає як царство Антихриста, опановане конечним вшетеченством, плюгавством и нечистою скверною. Відтак у цьому символі зла й безвір’я годі шукати места целого от греховного недуга – все струп, все рана. все пухлина, все гнилство, все огнь пекелний, все болезнь, все грех, все неправда, все лукавство, все хитрость, все коварство, все кознь, все лжа, все мечтаниє, все сень, все пара, все дим, все суєта, все тщета, все привидениє – сущеє ж несть ничтоже.

Обидві метафори надовго переживуть своїх творців, відлунюючи в сукупному сприйнятті аж до початку ХХ століття мітом України як втраченого, хоч і невловимо загрозливого раю – з польського боку [1] та глобалізованим протиставленням "лядського світу" світові "руському православному" – з українського [2].

Проте в добу "тривожного ХVII століття", що впала безпосередньо за оформленням згаданих сукупних візій, ні людям України – землі, що плине молоком і медом, ні людям Лядської землі – зарослої тернієм безвірія і безбожія, вже було не до метафор. Сума соціальних протиріч, помножених на реліґійне протистояння, з лавиноподібним ефектом нагромадила взаємну нехіть не між літературними абстракціями, а між живими, конкретними людьми, коли, як жалівся у 1604 р. львівський протопоп Григорій Негребецький, люд на люд, дом на дом повстал..., з доброй приязни Руси з Поляки окрутнє ся велика неприязнь вщела [3]. Козацькі війни 1620-1630-х років у відповідь на спроби уряду Речі Посполитої підібрати хлопству такий мундштук, у якому воно надалі не брикатиметься [4], висунули вперше гасла ненависти й помсти, бо, як напише в 1638 р. бунтівний гетьман Дмитро Гуня, невинно пролита кров волає до Бога про помсту.

Форми їх прояву різні, але головний зміст зводиться до протиставлення Ляхів та Руси як категорій непримиренно ворожих, спрямованих на самознищення.

Похожие работы