Читать реферат по истории: "Поляки очима українця 17-18 ст." Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Отже, поляк очима українців кінця ХVII – початку ХVIII століття – вже не запеклий ворог на полі бою, але тоді хто? Уважно прочитаймо, що з цього приводу думає Іван Мазепа, пишучи в одному зі своїх листів 1708 р. так:

Спершу зірки б опинилися на землі, а небо переоралося плугом, ніж Україна змогла б коли-небудь повернутися до Корони Польської і козацький народ, що має ОДВІЧНУ НЕНАВИСТЬ до польського, з’єднався б з Річчю Посполитою. Jak swiat swiatem, nie bedzie Kozak Polakowi bratem, обпікшися на воді лядського ПОБРАТИМСТВА

Як бачимо, залишилася на старих позиціях immortale odium (невмируща ненависть), натомість з’явився несподіваний мотив – зрадженого "побратимства". Щодо зради, то польська сторона послуговувалась цим випадом від самого початку козацьких воєн: всі козаки – зрадники спільної вітчизни Речі Посполитої, а невірність – це взагалі звичайна норма поведінки для цього віроломного народу (ось як характерно, наприклад, говориться про Пилипа Орлика в поемі Велике посольство Францішка Ґонсецького: Подібно до гетьмана, зрадник прийняв булаву, йдучи слідами свого мертвого пана [8]. Сприйняття українців як людей підступних, схильних відплатити зрадою за довіру й щирість поляків, з часом переросте у стійкий неґативний стереотип, знайшовши у ХIХ ст. втілення в низці типових літературних образів. Українці, зі свого боку, не залишались у боргу: як здається, власне в середині ХVII ст. виникло колоритне поняття лядський дух, яке охоплювало суму неґативного: нещирість, зрадливість, пихатість; як напише в своїх літописних замітках під 1663 р. київський полковник Василь Дворецький, нікгда, поки світ стоит, Ляхом не треба вірити. Их же сентенция: "Покол світ на земли стоит, потол Русин Ляхові не будет братом" [9].

Отже, зі зрадою більш-менш ясно. Але звідки взялося Мазепине "побратимство"? Ким-ким, а "братами" поляки й українці впродовж ХVII століття себе не вважали, швидше підкреслювали свою роздільність. Характерною в цьому плані є риторика взаємних реверансів напередодні укладення Гадяцької угоди 1658 року, тобто в часи, коли перший шок війни був уже позаду, і взаємні позиції сторін достатньо визначилися. З українського боку говорилося про повернення до спільної вітчизни – wszystkie niesmaki wojenne zobopolnie sobie podarowawszy і, звичайно ж, усунувши польську захланність (zazdrosc), котра одна є причиною tak dlugiego i wielkiego krwie rozlania. З польського боку акцент падає на корисність примирення (zjednoczenia). оскільки ані їхня свобода без нас, ані наша без них існувати не може (ani ich libertas bez nas, ani nasza bez ich subsistere nie moze); що ж до співжиття у Речі Посполитій, то воно обома сторонами мислилось так, аби народ польський, литовський і

Похожие работы