Читать реферат по истории: "Поляки очима українця 17-18 ст." Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Руський народ здавна почав відчувати immortale odium (невмирущу ненависть), до Ляхів або Поляків і, успадковуючи її, в ній аж донині перебуває; це розгоряється при найменшій нагоді і настільки міцніє, що Русь воліла б ... терпіти ярмо Турка чи іншого тирана, ніж у вільній Речі Посполитій tranquille et beate vivere жити (спокійно й щасливо) [5].

Польська мотивація власної позиції у кошмарі воєн Хмельниччини та Руїни стара, як світ: ми, не-варвари, протистоїмо їм, варварам. Замах на усталений світ naszej Rusi, неймовірна в очах польської шляхти спроба, aby kraj ich wolnym ksienstwem kozackim tytulowac’ sie mogl, звичайно ж, могла виходити лише від невдячних дикунів – голоти, бестій, злої черні, нікчемного сміття, розбійників, підлих гультяїв і т.ін. [6]. У потоці цієї, значною мірою ще ритуалізованої, вербальної аґресії, покликаної принизити супротивника, на особливу увагу заслуговує поява опозиції "добра людина" (= поляк) / "лиха людина" (= українець), яка, на відміну від аналогічних візій сусіда у традиційних суспільствах, уже мусить обрости доказами його "аморальності", "жорстокости" тощо. Наприклад, у віршах Бартоломея Зиморовича Sielanki nowe ruskie (1663) саме таким висновком завершується барвистий опис козацьких звірств:

Ktokolwiek sie, nagodzil, z tej samej przyczyny, ZE BYC CZLOWIEKEM, A NIE CHLOPEM Z UKRAINY, Zabijali bez braku..

Отже, війна поставила антагоністів віч-на-віч, і обличчя ворога не сподобалося жодній зі сторін, у чому, зрештою, немає нічого несподіваного. Але війна, як і всі війни, врешті скінчилася. Образ ворога, принаймні, для мешканців Гетьманату, куди перемістився центр українського життя, деактуалізувався, перейшов у площину споминів. Найцікавішими у таких випадках зазвичай бувають рефлексії найближчих повоєнних поколінь – їхня ненависть іще не стала скам’янілим мітом, а водночас, позбавившись персональних емоцій, вона вже є не-власною, вже опосередковується культурним контекстом.

Поступове виокремлення України-Руси з річпосполитського світу, доконане в муках "тривожного ХVII століття", завершилося народженням цілісного образу батьківщини, в якому етнічна територія України вперше злилася з устроєвим (козацьким) ладом, тобто державою, на ній розташованою, а народ набув обрисів зв’язної політичної спільноти, що охоплювала все розмаїття прошаркових груп і навіть індивідуальностей – від вірних синів, котрі служать благу вітчизни, до блудних синів, котрі по недоумству їй шкодять. З іншого боку, радикальні зовнішньополітичні зміни, які в другій половині ХVII століття перекроїли мапу Речі Посполитої, вирвавши козацьку територію з узвичаєного польсько-литовсько-руського і перемістивши в інший – московський – політико-географічний контекст,

Похожие работы