Читать реферат по педагогике: "Урок Радості , Добра і Милосердя (урок)" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

- Ну , скажи, які в твоєї мами очі: карі, сині, блакитні, сірі?

- Очі в неї…найдобріші…

- А коси? Які в мами коси – чорні, русі?

- Коси…найкрасивіші...

- Знов усміхнулись люди. Питають:

- Ну скажи, які в неї руки? Може, якась родимка у неї на руках є, згадай!

- Руки в неї … найласкавіші.

Пішли люди і оголосили по радіо «Загубилась дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіші коси, найласкавіші в світі руки». Як ви думаєте, знайшлася мама? Чому ви так думаєте?

Мама дала нам життя. Вона нас жаліє, коли ми поранимо пальчик, вона недосипає ночей, коли ми хворіємо, вона завжди піклується про нас, навіть тоді, коли ми виростемо і станемо дорослими. Отже, віддячте мамі своєю добротою, щоб у неї менше було сивих волосинок.

Робота в парах

Закінчіть речення «Мені добре, коли….»

«Бути милосердним – це…»

Святковий обід

Ніна живе у великій родині. В неї мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся. Ніна в родині найменша, їй восьмий рік. Бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота, ложка тремтить і з неї капає на стіл.

Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини буде в них святковий обід. На обід Ніна запросить своїх подруг. Ось і гості прийшли. Мама накриває стіл білою скатертиною. А Ніна думає: «Це ж і бабуся за стіл сяде. А в неї руки тремтять… Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: В Ніниної бабусі руки тремтять».

Ніна тихенько й каже:

- Мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає.

- Чого? – дивується мати.

- У неї руки тремтять. На стіл капає.

Мама зблідла. Не сказала ні слова, зняла зі столу білу скатертину й сховала її в шафу.

Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала: «Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе Ніно з днем народження. Моє тобі побажання – бути людиною».

Запитання: Що означає бути людиною?

Висновок: Бути людиною – це поважати старість, дбайливо й терпимо ставитися до проявів старості, пам’ятаючи, що ніхто в цьому житті не вічний, кожен буде старим і немічним.

Ми з вами поговорили про маму, бабусю. А про кого з найрідніших людей ми забули?

Зачитаю оповідання «Наш тато одужав».

У синьоокої Катрусі сьогодні велика радість. Більше року хворів її тато. В лікарні лежав, три операції переніс. Мама і Катруся усе горювали. Не раз, бувало, Катруся вночі прокинеться й чує: мама тихо плаче. А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий. Радісно сяють Катрусині очі. Як прийшла вона до школи, зустріла й поділилася радістю:

- Наш тато одужав.

- Петько і Грицько подивились на Катрусю, знизали плечима й нічого не сказавши побігли ганяти в м’яч. Катруся підійшла до дівчаток.

- Наш тато одужав, - сказала вона й засяяла на радощах. Одна із них, Ніна, здивовано спитала:

- Ну то й що?

Катруся відчула, як до горла підкотилася грудка і їй стало важко дихати. Вона відійшла до одинокої тополі на краю шкільного подвір’я і заплакала.

- Чого ти Катрусю плачеш? – почула вона тихий, ласкавий голос. Підводить голову, Костик , мовчазний хлопчик, що сидить за останньою партою.

- Наш тато одужав, - каже, схлипуючи Катруся.

- Ой, як здорово! – зрадів Костик.

- Біля нашого дому в бору зацвіли проліски. Зайдемо після уроків

Похожие работы