Читать реферат по основам права: "Право власності на товарний знак" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Право власності на товарний знак

Протягом не одного століття питання визначення сутності права на нематеріальні (безтілесні) об’єкти залишалось дискусійним в правовій доктрині. Особливого загострення ця дискусія набула з появою нових безтілесних об’єктів, а саме результатів

літературної, художньої, науково-технічної творчості, а також різноманітних засобів індивідуалізації виробників та комерсантів. Оскільки за своєю правовою природою зазначені об’єкти досить суттєво відрізняються від матеріальних речей, деякі науковці зробили висновок, що правовий зв’язок між суб’єктом та безтілесним об’єктом за своїми характеристиками не може бути тим самим, що і зв’язок суб’єкта з матеріальною річчю. Іншими словами, на вказані вище безтілесні об’єкти не може, зокрема, розповсюджуватись правовий режим власності. В даному випадку можна говорити лише про виключні права певної особи на результати інтелектуальної творчості та засоби індивідуалізації.

Не зупиняючись поки що на основних положеннях теорії виключних прав, слід відмітити, що остання здійснила значний вплив на законодавчу практику окремих країн. Тому на сьогоднішній день в зарубіжному законодавстві стосовно зазначених об’єктів застосовують як термін “право власності”, так і “виключні права”. Оскільки об’єктом даного дослідження є знаки для товарів і послуг, для прикладу звернемось до законодавства по охороні товарних знаків декількох країн. Так, відповідно до п.1 § 14 Закону про товарні знаки Німеччини 1994 р. отримання охорони товарного знака у встановленому цим Законом порядку гарантує його володільцю виключне право. Тоді як діючий Кодекс інтелектуальної власності Франції зазначає: “Власність на товарний знак набувається шляхом його реєстрації”(Ст. L. 712-1) і “Реєстрація товарного знака забезпечує її володільцю право власності на цей товарний знак для товарів і послуг, які ним позначаються” (Ст. L. 713-1). Подібна ситуація склалась і в законодавстві по охороні товарних знаків в країнах СНД. Зокрема, на відміну від Закону РФ “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів” 1992 p., який гарантує володільцю знака виключне право ним користуватись і розпоряджатись, а також забороняти його використання третіми особами (ст. 4), національне законодавство України в цій галузі говорить про право власності на знак.

Найцікавішим в цій ситуації є той факт, що незалежно від того, який термін - право власності чи виключні права - застосовує законодавець, обсяг правових можливостей особи щодо належного їй знака не змінюється. Це є безумовним свідченням некоректності вживаної термінології. Інакше кажучи, одне із вказаних вище понять не відображає справжньої сутності права на знак як безтілесний об’єкт.

Якщо припустити некоректність терміну “виключні права”, то можна зробити висновок, що в дійсності зміст цього поняття відповідає змісту поняття “право власності”. Єдина відмінність полягає в тому, що термін “виключне право” використовують по відношенню до нематеріальних об’єктів. Але за таких обставин стає незрозумілим доцільність такого використання, оскільки, на нашу думку, це лише створює враження певного обмеження прав особи на товарний знак в порівнянні з матеріальними об’єктами і тим самим ще більше

Похожие работы