Читать реферат по основам права: "Право власності на товарний знак" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Отже, виходячи з даної класифікації речей, можна зробити висновок, що вирішальним фактором римляни визнавали здатність речі бути привласненою і знаходитись в цивільно-правовому обороті. Причому ця властивість речі ніяким чином не залежала від її тілесності чи безтілесності.

Взявши за основу вищезазначені положення римського права, окремі представники сучасної цивільно-правової доктрини всупереч загальноприйнятим уявленням змогли цілком обгрунтовано довести, що право власності є фундаментальним інститутом цивільного права і не може пов’язуватись виключно з матеріальними об’єктами. Під правом власності вони розуміють зв’язок, який поєднує суб’єкта права з об’єктом права і полягає в можливості власника здійснювати абсолютну владу над належним йому майном10. Отже, як бачимо, в безпосередньому зв’язку “суб’єкт права - об’єкт права” вживають термін “майно”, а не “річ”: право власності є зв’язок власника з майном. Застосування саме такої термінології не є випадковим, оскільки говорити про право власності як про зв’язок особи із звичайною річчю було б неправомірним. Річ сама по собі далеко не у всіх випадках може бути об’єктом права власності. Лише та річ, яку “корисно і можливо привласнити”, може стати об’єктом права власності, але в цьому випадку йдеться вже не про річ, а про майно. Таким чином, майно - це завжди річ, але не кожна річ є майном; а лише та, якій притаманна певна властивість - корисність і можливість бути привласненою.

Ми приєднуємось до тієї точки зору, що така корисність і можливість речі бути привласненою полягає в її економічній цінності. Інакше кажучи, лише ті речі, цінність яких має економічний характер, можуть вважатись майном.12 Відповідно до даної теорії кожна річ цінна сама по собі, тобто категорія цінності притаманна всім речам без виключення. Однак, для того, щоб та чи інша річ могла увійти до цивільно-правового обороту, суспільство повинно дозволити її економічну оцінку і надати їй економічної вартості. Тоді річ стає майном і може бути привласнена. Разом з цим, є речі, які суспільство не дозволяє оцінювати з економічної точки зору. Такі речі мають так звану сакральну цінність, не можуть мати економічної вартості, а отже, не можуть увійти до цивільного обороту. Позбавлені економічної цінності, ці речі не є майном і відповідно не можуть перебувати у власності. Якщо провести аналогію з римським правом, то ця друга група речей дуже нагадує res divini juris. Звичайно, в сучасному суспільстві ті речі, які римляни відносили до res divini juris, цілком можуть мати економічну цінність і належати окремим суб’єктам. Однак, на сьогодні існує безліч інших речей, які в жодному випадку не можуть бути привласнені і за своєю правовою природою наближаються до римських res divini juris. Прикладом може бути людське тіло чи його окремі органи, які безумовно є речами (більше того, тілесними). Однак, будучи речами, зазначені об’єкти не можуть бути майном, оскільки мають сакральну, а не економічну цінність.

Отже, підсумовуючи вищевикладені міркування, можна дійти висновку, що тілесність чи безтілесність речі ніяким чином не впливає на її здатність бути майном, а, отже, і об’єктом права власності. Найголовнішою ознакою речі, яка здатна

Похожие работы