Читать реферат по основам права: "Право власності на товарний знак" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Як відомо, класична цивільно-правова доктрина розглядає інститут права власності як складову частину системи речевих прав. Об’єктом речевих прав при цьому визнають річ в матеріальному значенні слова.2 Оскільки право власності посідає центральне місце в цій системі, логічно зробити висновок, що його об’єктами можуть бути також виключно матеріальні речі, інакше віднесення права власності до речевих прав втрачає будь-який сенс. Таким чином, право власності зводиться до звичайного речевого права, “нехай навіть найповнішого із речевих прав”3, і пов’язується лише з речами як тілесними об’єктами. Найбільш повно класичне цивілістичне уявлення про цей правовий інститут відображає визначення права власності, запропоноване відомим російським цивілістом Г.Ф. Шершеневичем: “влада в порядку, встановленому цивільними законами, виключно та незалежно від сторонньої особи довічно володіти, користуватись і розпоряджатись майном та передавати його в спадок”.4 Як бачимо, в даному визначенні автор не говорить про “річ”, а вживає термін “майно”, уточнюючи далі, що закон визнає майно як річ; “в дійсності право власності може мати своїм об’єктом лише матеріальні предмети, але не дії чи права, які за своєю сутністю не можуть підлягати тим самим юридичним правилам, які встановлені для перших”.

Таке твердження можна оспорити, звернувшись до римського права, якому були відомі обидва вищезгадані терміни - майно та річ. Так, зокрема, майном римляни вважали сукупність речей, які належать конкретній особі.6 Тобто майно дійсно визнавалось як річ. Однак, поняття річ при цьому тлумачилось значно ширше і не ототожнювалось виключно з тілесними об’єктами. В римському праві розрізняли речі тілесні (res corporales) та речі безтілесні (res incorporales). При цьому тілесними речами вважались речі, яких можна торкнутись (quae tangi possunt), тоді як до безтілесних відносили права (quae consistunt in jure).7 Таким чином, в римському праві “немає речей і прав, які не є речами, але є речі тілесні та речі безтілесні, які є правами”.8

Крім того, всі речі (як тілесні, так і безтілесні) римське право поділяло на res in patrimonio та res extra patrimonium. Ті речі, які перебувають у приватній власності особи або принаймні здатні там перебувати, є речами in patrimonio. Речі, які не належать і не можуть належати жодній особі, відносяться до речей extra patrimonium. Серед цієї другої категорії речей розрізняли res divini iuris та res humani iuris.9 Res divini iuris в жодному випадку не могли бути об’єктами права власності. Це res sacrae (речі, присвячені богам, або культові речі), res religiosae (місця поховання, кладовища), а також res sanctae (священні речі, серед яких, зокрема, знаходяться міські ворота та кріпосні стіни). На відміну від речей divini iuris, речі humani iuris були вилучені лише із сфери приватного господарського обігу. Такими були res publicae (майно колективних утворень), res communes (майно, яке не могло бути привласнено, оскільки знаходилось в загальному користуванні - повітря, море,

Похожие работы