(Назад)
(Cкачать работу)тріпачкою, черпаком, залізним казаном, бамбуковою ложечкою, яка була особливою гордістю кожного майстра чаю. Усі предмети були позначені духом сабі.
Предметний ансамбль японського житла.
Характерна риса японського традиційного побуту - практично повна відсутність меблів, тому невеликі житлові приміщення здавалися порожніми та строгими. Приміщення оздоблювали облицювання стін та стелі світлими породами деревини та живописні композиції фусума та ширм. Тільки в палацових інтер’єрах для декорування решіток стін та кесонів стелі застосовували багате рельєфне ажурне різьблення вкрите поліхромними лаками і позолотою. Гармонія внутрішніх приміщень досягалася завдяки застосуванню грубих матів підлоги та кількох обов’язково легких та витончених предметів умеблювання.
Побутував звичай їсти і спати на підлозі, шафи для посуду та постелі були сховані в нішах всередині стін.
В японському житлі немає шаф. Натомість використовували дві або три ніші у стіні, одна з них - токонома - відігравала важливу роль у житті японського будинку. Під час урочистостей її простір прикрашали згортками (какемоно), вазами для квітів та бронзовими статуетками святих. Ніші-чігайдана виконували функцію вбудованих шаф. За оформленням ці ніші були дуже різноманітними: з розсувними дверцятами та відритими мальовничо асиметричними полицями. Тут японці зберігали свій гардероб, посуд, згортки та постіль.
Глибокі веранди завжди затінювали внутрішні приміщення - тут завжди панувала приємна півтемрява, м’яке розсіяне світло. Властиво тому дуже яскравими, із чітким рисунком декору були предмети декоративно-ужиткового мистецтва. Морок пом’якшував інтенсивність і контрастність лакових виробів, розписів на ширмах і тканинах. Особливостями освітлення будинку зумовлений своєрідний тип жіночої краси: обличчя вкрите густим шаром білил, зачорнені зуби, темно-зелені з металевим блиском губи. Воно таємничо світилося в темряві кімнати, неприродну білизну підкреслювали чорні пасма волосся.
У VI - VII ст. японські майстри запозичили в Китаї лакову техніку. Вони використовували суцільне золоте тло, тонкі переходи тону від чорного до червоного, інкрустацію пелюстками троянд, колосками, шкаралупиною яйця. Інкрустація перламутром називалася „раден”, декор золотою та срібною пудрою - „макі-е”, техніка декорування живописних або лакових творів частинками металевої фольги - „кіриґане”. Застосовувалася також популярна в Європі техніка золотого лакування. Завдяки використанню великої кількості прозорого лаку, зображення набувають ілюзорної глибини, наповнюються просторовістю, залежно від зміни кута сприйняття міняють кольори. З лакового дерева виготовляли декоративні скриньки - інро, пюпітри, ширми.
Татамі були настільки м’якими, що важкі предмети умеблювання залишали відбитки. Тому потрібно було виготовляти витончені легкі меблі, які не залишали б слідів. Як уже згадувалися японці практично не користувалися меблями для сидіння. Тільки вельможі у визначених випадках використовували крісла з ножицеподібним з’єднанням на зразок китайського цзяо-і. Спали на татамі, на які клали бавовняний матрац. Замість подушки використовували дерев’яну підставку під голову, зі сплетеним з тростини циліндром, який крутився. Біля ложа ставили