Читать статья по литературе: "Автофікція в ранній творчості швейцарського письменника П. Нізона" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Матеріалом запропонованого дослідження є перший роман швейцарського німецькомовного письменника П. Нізона «Canto» (1963), - який є невід’ємною складовою цілісного феномену автобіографічного метатексту автора. Йдеться про певні стійкі теми, мотиви та образи, характерні для ранньої творчості П. Нізона, які згодом повторюються та з’являються в іншій конфігурації в його пізніх автобіографічних романах та щоденниках.

У визначенні терміну «автобіографічний метатекст» спираємося на думку російської дослідниці Болдирєвої О. М., яка розуміє під цим поняттям «автобіографічний духовний комплекс та принципи автобіографічного письма, які створюють сутність автобіографічної поетики автора та реалізуються у всіх його творах» [1, с. 115].

На думку німецького дослідника П. Рустер- гольца [6], роман «Canto» порушує традиційні автобіографічні канони та визначається своєрідною манерою оповіді, для якої характерна аморфність та фрагментарність.

Зауважимо, що з одного боку, зазначений роман слід розглядати як класичний автобіографічний твір, оскільки він містить типові для автобіографії ідентичність автора, оповідача та протагоніста, які в процесі оповіді граматично експлікуються в першій особі однини, з іншого боку, поняття дійсності стає в тексті відносним, зв'язок між «Я» та світом мінливий, зафіксований лише в процесі написання. Особливий тип побудови роману характеризується руйнуванням причинних та часових зв’язків, фрагменти минулого, теперішнього та майбутнього, поєднуючись між собою, відтворюються у вигляді неструкту- рованого, дискретного та асоціативного письма.

Роман «Canto» можна умовно поділити на три частини. Кожна з них демонструє певний етап пошуків сенсу буття головного героя, який вирушає до Риму, де намагається віднайти себе, «приєднавшись» до цього вічного міста: «Мені дуже тісно. Я хочу у світ. Коли я туди потраплю?» [6, с. 7], «Хочу на волю. Хочу у світ» [6, с. 18], - повторює він постійно.

Визначальним для проблематики роману та його структури стає образ Риму, який тісно переплітається з такими мотивами, як втеча героя та смерть батька. Тотальність великого міста створює, з одного боку, відчуття мізерності всього, що оточує людину, а з іншого, стає гігантським віддзеркаленням незбагненності та недосяжності світу, абсурдності буття.

Поведінка героя у межах мегаполіса призводить до розвитку незвичайної оповідної стратегії, що передбачає, замість логічного та послідовного викладення подій, своєрідний колаж, перенасичений думками героя, його враженнями та почуттями. Окремі картини минулого, навіяні спогадами про дитинство, поєднуються між собою за допомогою гри асоціацій, індивідуального потоку свідомого та підсвідомого і відтворюють враження про миттєвість та неосяжність дійсності, яка оточує протагоніста: «Існують такі місця, це лише місця, де відбувається дія, де швидко минають дні та ночі, маленькі куточки життя, які дарують тобі хвилини усвідомлення. Ти знаходишся на такому місці, і раптом твою свідомість осяює полум’ям та освітлює усе життя, саме тут, на цьому місці. Це такі місця-хвилинки, де ти зненацька на мить оживаєш, і тебе осяює світло, а ртутний стовпчик радості життя піднімається вгору» [6, с. 57]. Слід

Похожие работы