Читать статья по литературе: "Автофікція в ранній творчості швейцарського письменника П. Нізона" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Інша німецька дослідниця Ютта Вайзер акцентує увагу на значній ролі несвідомого в процесі написання автобіографічного твору і є також прихильницею мовної концепції автофікції. В своїй праці «Психоаналіз та автофікція» вона зазначає: «На відміну від автобіографії, в якій розповідь про пережите здійснюється на основі свідомого згадування, автофікція розглядається як «автобіографія несвідомого», де немає раціонального контролю, а є місце вільним асоціаціям» [9, с. 48]. Ю. Вайзер наводить також деякі змістовні та структурні ознаки автофікціонального письма, а саме: спонтанність, асоціативність, нехтування правилами синтаксису, стилю та пунктуації. Окрім цього, вона пов’язує психоаналітичне виявлення істини з гносеологічними передумовами автофікціональних текстів. Лише за допомогою асоціативного письма, на думку дослідниці, можна відтворити різноманітне психологічне життя індивідуума з його внутрішніми протиріччями, а також сприяти повному та комплексному розкриттю власного «Я», а оригінальність письма є єдиною гарантією індивідуальності суб’єкта.

Аналізуючи творчість П. Нізона в автобіографічному контексті, німецький дослідник Крістіан Бенне наголошує, що фікція не є вирішальним параметром фікціонального письма та надає великого значення пам’яті та життєвим спогадам письменника, які, на його думку, проявляються лише у межах фікціонального світу. «Процес написання піднімає спогади на поверхню, і ці спогади, без яких неможливо було щось створити, самі диктують, що взагалі писати» [3, с. 299]. Отже, як зазначає К. Бенне, лише завдяки автофікції можливо літературно оформити індивідуальні та колективні спогади.

Цікавою є думка іншої німецької дослідниці Мартіни Вагнер-Егельгааф, яка не відокремлює автофікцію від автобіографічного письма та вважає її одночасно автобіографічною та фікці- ональною, оскільки вона генетично пов’язана з автобіографією та відповідає її структурним характеристикам. Існування та сприйняття авто- фікції можливо лише в тісному взаємозв’язку з автобіографією, але при усвідомленні так званої демаркаційної лінії, яка відокремлює фактуаль- ний простір від фікціонального.

На думку Анне Шюльке, автофікція Пауля Нізона - це мовний феномен, який розкривається саме в момент написання твору та визначає основні етапи становлення «я» героя. Творчій процес для П. Нізона не існує поза межами самого життя, оскільки воно надихає письменника та надає матеріал для творчості. Характерним для ранньої прози П. Нізона, з одного боку, є пошуки власного «Я», а з іншого - прагнення з’ясувати сутність цього фрагментарного, аморфного та «децентрованого» «Я» у тексті, що є свідченням скептицизму автора, який актуалізується в критиці мізерного та неосяжного людського буття.

Про літературний феномен П. Нізона, який проявляється в особливому творчому моделюванні поетичного світу та самоідентифікації, йдеться в роботі Д. Крокауер [5], яка акцентує увагу на незвичайній манері

Похожие работы