(Назад)
(Cкачать работу)об’єктивізму в пізнанні та справжнього характеру людського духа. Філософи сутності впритул підійшли до філософії існування та метафізики буття.
Дві потужні духовні течії, що призвели до радикального розриву із панівною філософською думкою ХІХ ст. - філософія життя (життєвого світу) та філософія сутності (феноменологія), проторили дорогу до значної популярності філософії екзистенціалізму. Найвизначнішими представниками цього філософського напряму вважаються Габріель Марсель, Карл Ясперс, Мартін Хайдеггер, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Микола Бердяєв, Володимир Соловйов, Лев Шестов. Всі вони виявились глибокими і оригінальними дослідниками як найактуальнішої теми екзистенції людини у непевному і навіть ворожому світі, хоч справжнім предтечею цього філософського напряму ХХ ст. і незаперечним духовним авторитетом в царині ірраціоналізму ще в половині ХІХ ст. став датський релігійний мислитель Серен Кьеркегор.
Розвитку екзистенціалізму сприяли моральні, політичні, соціально-економічні кризи, що актуалізувались на переламі століть, почуття тривоги і розгубленості перед першою світовою війною, під час війни і у непевні міжвоєнні роки. Бурхливий розвиток науки і техніки, мілітаризація, безсилля перед режимами та ідеологією визискування винесли на потребу часу такі філософські проблеми суперечності між внутрішнім світом людини і навколишньою дійсністю, проблему самотності, пошуку власного «Я», сенсу життя і місця у світі, проблему внутрішнього вибору.
Екзистенціалізм активно використовує феноменологічний метод філософії сутності і розвиває ідеї філософії життя, її актуалізм, аналіз часу, критику раціоналізму і часто критику природничих наук. Значною мірою авторитетом для екзистенціалістів є А. Бергсон, а для «атеїстичного крила» - Ф. Ніцше. Головним предметом дослідження є екзистенція (існування). Йдеться про специфічний людський спосіб буття: тільки людина володіє екзистенцією, а, точніше, сама є нею. Для філософів цього напряму екзистенція співпадає з тимчасовістю - вона ніколи не є, але створює себе у свободі, вона стає. На відміну від філософії життя екзистенціоналісти розглядають людину як чисту суб’єктивність, а не як прояв космічного життєвого потоку-людина вільно створює себе, вона є власною свободою [16, с. 72-103].
За ставленням до релігії виділяється теїстичний та атеїстичний напрямки. Теїстичний представляють Серен Кьоркегор, Марсель Габріель, Карл Ясперс (з ухилом у трансценденталізм), Володимир Соловьйов, Микола Бердяєв. Своєрідний атеїзм проявлений у М. Хайдеггера, і відвертим атеїзмом характеризуються філософи - літератори Ж. П. Сартр та А. Камю. Так, наприклад, Сартр під значним впливом Ніцше взагалі відмовляється від виправдання серйозного ставлення до життя, стверджує абсолютну його безсенсовність і не бачить сенсу в релігії.
Серед екзистенціалістів найбільше «споріднений» з Кьоркегором Габріель Марсель (1889-1973). У своєму вченні Г. Марсель розрізняє проблему і тайну. Проблема - це те, що постає перед людиною і що вона може об’єктивно розглядати. Тайна - це те, у що сама людина втягнута, і що не може бути поза людиною. Власне тайна є важливою для філософа, вона є тим, що ніколи не стає об’єктом, тим, що співвідноситься із собою і тим самим із своєю трансцендентністю [3, с. 219-289].