Читать статья по философии: "Гуманістичний психоаналіз Е. Фромма у контексті самовідчуження К. Маркса" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Якщо предметна діяльність протистоїть людині, як це відбувається під час виконання відчуженої праці, то об’єкти співвідношення індивіда панують над ним, володіючи своєю власною логікою; не він контролює їх, а вони визначають його поведінку [9, с. 120-121]. Індивіди з меншими потребами задовольняються чимось земним, а ті індивіди, що мають більш складну душевну організацію шукають себе у ілюзорно-загальних формах, якими можуть бути Бог, нація, народ, реліквії або держава. Але у всіх цих випадках відбувається ілюзорна компенсація втрати людської свободи, цілісності, універсальності існування у праці, відбувається неадекватний прояв дії. Наприклад, схильність радянської епохи перед усім іноземним - це просто спотворене прагнення до повноти зв’язків з усім людським світом, загострене життям за «залізною завісою». Самоідентифікація індивіда має місце лише тоді, коли він схильний до дії зовнішнього предмета, з яким він ототожнив свою самосвідомість. Своє існування він уявляє не як власне, а як існування цього предмета, який став його ілюзорним двійником, його квазіпредметом. Тому і свою загибель він усвідомлює перш за все не як власну, а як загибель свого двійника. Йдеться не про втрату індивідом свого Я як комплексу неповторних рис і особливостей його особистості, а про своєрідний спосіб індивідуальної самоідентифікації. Так звані «масові індивіди», в процесі своєї життєдіяльності зберігають свої індивідуальні, неповторні якості і не перетворюються у клонів. Отже, структура відчужених механізмів самоідентифі- кації характерна тим що, взаємодіючи з об’єктом свого співвідношення, індивід виходить більшою мірою не з логіки власної предметності, а з логіки цих об’єктів, підпорядкованої незалежним від нього факторів. Вони винесені зовні його існування і тому становлять квазіпредмет, помилковий зміст його життєдіяльності. Зміст цього зовнішнього психологічного предмета визначається тим місцем у суспільній практиці, де знаходиться індивід. Виконуючи роль екзистенційного орієнтира людини, він вписує її в загальний контекст соціальної організації і сучасної епохи, виконуючи тим самим поряд з функцією ідентифікації ще й соціалізуючу функцію. Так в людську психіку транслюються панівні в суспільстві цінності, установки і форми спілкування, так формується соціальний характер. Але оскільки тут об’єкти самоідентифікації для індивіда зовнішні і незалежні від нього, це розколює його світовідчуття. Частина соціального світу, яка також є продуктом діяльності людини і невід’ємним елементом її існування, без якого неможлива її цілісність, з тих чи інших причин протиставляється як чужа сила. Ця частина людської сутності протиставляється індивідом самому собі, і стає його помилкою. В результаті цього протиставлення народжується ілюзія розпаду дійсності єдиного світу людини. Насправді ж конфлікт між ними відбувається в рамках однієї і тієї ж обмеженості і не виходить за рамки суспільних відносин.

Ці два феномени - соціальний характер і соціальне несвідоме - були відкриті

Похожие работы