(Назад)
(Cкачать работу)вирішення сирійського питання. Неодноразово турецька влада закликала до проведення військової інтервенції проти режиму Б. Асада [19]. Під час зустрічі міжнародної дипломатичної групи Друзів сирійського народу, яка проходила у кулуарах Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, А. Давутоглу заявив про необхідність притягнення до відповідальності представників сирійської влади, які безпосередньо причетні до використання хімічної зброї та інших злочинів проти народу [22]. Як один з наслідків діяльності згаданої вище групи Друзів сирійського народу, 22 жовтня 2013 р. у Лондоні з’явилося спільне комюніке учасників цього товариства. У цьому повідомленні, зокрема, зазначалося про необхідність зміни влади у Сирії та притягнення представників режиму Б. Асада до відповідальності [23]. Однак ці заклики майже повністю залишились без відповідної та дієвої реакції з боку міжнародного співтовариства. Щодо позиції ЄС варто наголосити на тому, що ця організація намагалася впливати на Дамаск шляхом поступового розширення цільових обмежувальних заходів [14], завдаючи таким чином істотного економічного й політичного тиску на режим Б. Асада.
Таким чином, можна дійти висновку, що сирійський вектор зовнішньої політики Турецької Республіки часів урядів Р. Ердогана був вкрай важливим як для внутрішнього становища країни, так і для міжнародного статусу й авторитету держави.
За період діяльності Р. Ердогана у якості прем’єр-міністра Туреччини, країні вдалося значно розвинути відносини із сусідньою Сирією. Проте події «арабської весни» поклали край цьому процесу. Активна участь Турецької Республіки у вирішенні сирійської кризи могла б продемонструвати потенціал регіонального лідера та країни, яка підтримує демократичні зміни у регіоні Близького Сходу. На період літа 2014 р. криза навколо біженців ще не становила істотної загрози для Європи, тому активність європейських політиків у цій сфері була порівняно низькою. Проте Анкарі не вдалося самостійно вирішити сирійську кризу й таким чином продемонструвати світу свій потенціал геополітичного лідера регіону. Це стало наслідком того, що Туреччина переоцінила власні економічні, політичні, військові та гуманітарні можливості, невірно оцінила потенціал опозиційного руху у Сирії та не врахувала можливість втручання у конфлікт інших держав. Список використаних джерел та літератури 1. Гіас І. Сирійсько-турецькі відносини в Близькосхідній міжнародній системі / І. Гіас // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Актуальні проблеми новітньої історії зарубіжних країн" / І. Гіас. - Київ: ЛОГОС, 2012.
2. Маврина Ю. В. Концепция Давутоглу и ее влияние на внешнюю политику Турции (2001-2011) : дис. канд. ист. наук : 07.00.03 / Маврина Юлия Валерьевна. - Саратов, 2014. - 213 с.
3. Murinson A. Turkish Foreign Policy in the Twenty-First Century // The Begin-Sadat Center for strategic Studies, Bar-Ilhan University, Ramat Gan 52900, Israel, Sep. 2012 Режим доступу: http://www.biu.ac.il/Besa/MSPS97.pdf
4. Свистунова И. А. Ближний Восток во внешней политике Турции в XXI в.: региональная стратегия / Ирина Александровна Свистунова. // Проблемы национальной стратегии. - 2012. - № 4. - С. 39-55.
5. Tocci N. Turkey's neighbourhood policy and EU membership: Squaring the circle of Turkish foreign policy / Nathalie Tocci. // International Journal. - Vol. 67. - № 1. - 2012. - С. 65-80.
6. Волович А. А. Турция и «арабские революции» 2011 года [Електронний ресурс] / А. А. Волович. - 2011. - Режим доступу до
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы