Читать реферат по журналистике: "Висловлювання про мову" Страница 5

(Назад) (Cкачать работу)

до його реалізації), але з певного свого власного досвіду можу говорити, що російськомовне частково, а частково суржикомовне населення України (не люблю цього слова – “населення”), російськомовна або суржикомовна людність живе у великих центрально-, східно- і південноукраїнських містах. Українське село не говорить ні російською мовою, ні, тим більше, суржиком. Воно говорить своєю говіркою, яка має свої специфічні ознаки, свої специфічні характеристики. Українськомовними є Західна Україна, Закарпаття. Зрозуміло, що не можна виключити, що там немає росіян, які говорять російською мовою. І слава Богу, їм держава забезпечує можливості спілкування рідною мовою. Але це інша проблема. Якщо ми так подивимося, то ми однозначно можемо сказати, що десь функціонування державної мови, якою є українська мова згідно з Конституцією України є достатньо добре, а десь є не достатньо добре. Але тут проблема пов’язана навіть не з самою мовою, як з самоусвідомленням свого “Я” і з самоповагою, бо людина, яка не користується рідним мовним кодом, повинна користуватися (бо іншого виходу в неї нема для того, щоби спілкуватися з іншими людьми) рідним кодом інших носіїв мови. В результаті вона позбавлена тої ознаки (репрезентативна функція, зрештою, мови), яка ідентифікує її з якимсь унікальним етносом, якимсь таким, а не іншим етносом, бо всі етноси на Земній кулі є унікальні, бо вони всі по одному. Якщо я послуговуюся не мовним кодом іншого етносу, іншої нації, іншої традиції, іншої культури, то я перетворююся на вторинного індивіда, я стаю вторинною щодо їхньої автентичності, унікальності. І тому або ми для себе вирішимо, що ми гідні мати свою державу, націю, історію, традицію, гідні користуватися первинним, автентичним рідним національним мовним кодом, або ми цього не хочемо. Тоді проблема знімається як така. Ми не хочемо, тому проблеми мовної немає, проблеми нівеляції мови також нема. Ми – держава. Врешті, ми вибираєм президента, ми вибираєм парламент. Ми вибираємо, як нам говорити, куди йти і що будувати. Ми, врешті, вибираєм межі нашої держави.