Читать реферат по журналистике: "Висловлювання про мову" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Році у вісімдесят другому у Львові виходила молодіжна газета, яка називалася “Ленінська молодь” І працювали в ній на той час нині славні і відомі письменники і поети, а тоді – журналісти-початківці. Серед них був, до речі, і Володимир Яворівський, і був поет Богдан Стельмах – той самий, що писав вірші на музику Ігора Білозіра, автор знаменитого “Перевесла”, “ Маминої світлиці” і десятків інших чудових українських пісень.

Ірина Халупа

Одного разу Богдан Стельмах увійшов в кабінет редактора газети і поклав на стіл заяву. “Прошу звільнити мене з роботи в цій газеті, бо я стомився.” Я чомусь сьогодні пригадала цю історію, бо я стомилася від зрусифікованого Києва. Якби-то можна було покласти комусь на стіл заяву: “Прошу звільнити мене від русифікації, бо я стомилася”. А тоді встати і піти. І опинитися десь у львівському центровому провулку на початку дев`яностих. Зустріти покійного Ростислава Братуня у рукавичках, у елегантному капелюсі, який у Львові завжди підносять при зустрічі, і почути його “Доброго здоров`ячка, прошу пані”. Або зустріти на трамвайній зупинці самого Людкевича, який ще донедавна носив зверху на черевиках галоші і знімав їх обов`язково, коли заходив у трамвай. Або сісти в таксі і почути приблизно таке... До речі, мушу вам розповісти цю історію. Отож їду в таксі. Рік, може, вісімдесят п`ятий. Львів. Таксівки – дефіцит. Тому шофер підбирає на шляху ще й інших пасажирів. Зупиняє машину дівчина: - На вокзал подвезете? - Куди? Куди? – перепитує таксист. - Я же сказала – на вокзал. - Та якби ти по-українськи, то я б відразу і зрозумів. - А у нас в Кієвє только деревенскіє говорять по-украінски! – відповідає претендентка у пасажирки. - А у нас у Львові, знаєш, лише... не говорять по-українськи, - роззлостився шофер і натиснув на газ. Е, різне бувало у тому Львові з мовою. Як там зараз – хто його знає. Але часом така ностальгія за українським духом. А ото недавно сідаю в потяг “Київ – Львів”, 92 потяг. Що мені так враз затишно і добре та стало – спочатку не розумію. І враз збагнула – з приймача українські пісні лунають, чемна і добре вишколена обслуга гранд-вагона (до речі ідею, гранд-вагона втілив єврей Геншафт) говорить такою вишуканою українською мовою, наче всі вони – оці молоді хлопці та дівчата – щонайменше університети позакінчували. У тому потягу та мешкати б. А що там нарікати... Сідаю і пишу заяву. Кому – сама не знаю кому: “Прошу звільнити мене від русифікації, бо я стомилася”.

Орися Демська-Кульчицька ...Я думаю, що через 100 років цієї проблеми не буде, що ми говоритимемо своєю мовою – українською... Мої діди і батьки ще не мали своєї держави. Не минуло й 100 років, як я її маю. Не мине й 100 років – будем мати не тільки свою державу, а державу таку, як європейська будь-яка держава...

Ірина Халупа Про мову в Україні за останнє десятиріччя не говорив

Похожие работы