Читать реферат по финансам, деньгам, кредиту: "Регіональні валютно-фінансові угруповання" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Після Другої світової війни утворилося шість основних валют­них зон:

• британського фунта стерлінгів;

• долара США;

• французького франка;

• португальського ескудо;

• іспанської песети;

• голландського гульдена. Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова та зона франка.

Стерлінгова валютна зона утворилася на базі валютного блоку на початку Другої світової війни після введення у Великій Британії валютного контролю без якихось особливих інститутів. Саме війна привела до необхідності більш чіткої і суворої внутрішньої органі­зації членів стерлінгової зони. Так, якщо до 1939 p. країнам — членам валютного стерлінгового блоку досить було спільно дотриму­ватися твердого обмінного курсу своїх валют відносно фунта стерлін­гів та зберігати свої офіційні валютні резерви в Лондоні, то з 1939 p. з необхідністю виникають вимоги до країн — членів зони щодо спільного дотримання режиму валютного контролю, установленого Великою Британією, а також мати спільний валютний і золотий фонд.

Питання організації стерлінгової валютної зони визначені у двох основних законодавчих актах: "Про регулювання фінансового захи­сту" (1939 p.) та "Про валютний контроль" (1947 p.). Країни — члени стерлінгової зони зобов'язувалися забезпечувати не тільки взаємний валютний контроль, а й аналогічні спільні заходи такого контролю щодо третіх країн, які не входили до зони. Між Сполуче­ним Королівством і країнами стерлінгової зони були підписані уго­ди, які передбачали об'єднання їхніх золотих і валютних резервів, причому країни-учасниці мали право вільно використовувати знач­ну частину цих резервів. Таке об'єднання ставило перед валютним центром зони ряд важливих питань забезпечення ліквідності у відно­синах з країнами, що не входять до валютної зони. Центр повинен був зберігати достатньо валютних резервів для забезпечення платіж­них зобов'язань всіх країн валютної зони щодо зовнішнього світу. Тому нерідко коливання платіжних балансів країн — членів зони з країнами, що не входять до неї, примушують центр до таких пору­шень рівноваги в міжнародних платежах, у яких він безпосередньо не зацікавлений, та часто ставлять його в скрутне становище.

До складу стерлінгової валютної зони входять головним чином країни — члени Британської Співдружності Націй та деякі інші держави, які мають досить тісні торговельні, економічні, валютно-фінансові та політичні відносини, що складалися історично протя­гом століть: Ірландська Республіка, Ісландія, Йорданія, Єгипет та ін.

Об'єднання в складі стерлінгової зони багатьох різноманітних за рівнем економічного розвитку держав пояснюється перш за все тим, що всі вони перебували з Великою Британією в тісних економічних відносинах, які склалися ще в період англійського колоніального панування. Певну роль відіграли також традиційні методи здійснення між цими країнами міжнародних розрахунків через Лондонський фінансовий центр.

Функціонування стерлінгової валютної зони забезпечує Великій Британії серйозні економічні вигоди, оскільки переважна більшість країн-учасниць є

Похожие работы