Читать реферат по музыке: "Кобза та бандура: походження інструментів та назв." Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат з музики

Кобза та бандура: походження інструментів та назв. У спеціалізованих наукових працях зустрічаємо терміни “кобза” та “кобзарство”. Разом з тим, існує певна невизначеність цих понять. Можливо, для декого слова “кобза” і “бандура”, а тим самим й “кобзар”, і “бандурист” – просто синоніми. Однак, це не зовсім виправдано. Розглянемо історію походження цих музичних інструментів та походження їхніх назв. Починаючи з 1970-х рр. використання в Україні явно чужих інструментів, таких як домра, стало разити і вуха, і очі. Тому, щоб не позбавити цих музикантів заробітку, їхні інструменти було перероблено на чотириструнні, дано більший та овальніший коряк і названо кобзами. Подібне зроблено з гітарами [1, 12].У першому виданні “Атласу музичних інструментів народів СРСР” автори дуже скупо зазначили про кобзу й, навіть, не згадували про неї, як про інструмент, що побутує у народі [2, 41].

У другому виданні стаття про кобзу була значно розширена [3, 52-54], але передусім з точки зору історії. Ще в XVIII ст. кобза та бандура були спорідненими, але й різними інструментами. Олександр Ріґельман у праці “Летописное повествование о Малой России” відмітив: “Із них дуже багато музикантів добрих буває: Найбільше грає на скрипках, на скрипковому басі, на цимбалах, на гуслях, на бандурі й на лютні, при тому й на трубах. А сільські й по селах також на скрипках, на кобзі (рід бандури) і на дудках...” [4, 87]. На жаль, Ріґельман не зазначив, чим кобза відрізняється від бандури. Загально прийнятою залишається думка, що впродовж XIX ст. бандура витіснила кобзу з побуту й не дивно, що Остапа Вересая (1803-1890) вважали останнім кобзарем [5, 23]. Можна припустити, що Вересаєва кобза саме тим відрізнялася від тогочасних бандур, що він притискав баски, щоб добути бажаний тон, коли на бандурах того часу струн до грифу не притискали [6, 57-59]. На щастя, досить багато фольклористів, таких як М. Лисенко і А. Русов присвятили чимало уваги Остапові Вересаєві, й ми маємо дуже ясну картину не лише його інструменту, але й способу гри на ньому. Це дозволило реконструювати цей інструмент. Кобза, або бандура, як свідчать писемні джерела, а також пам’ятки матеріальної культури, існувала вже у XVI ст. Польський хроніст кінця XVI ст. записав, що “козаки з великою радістю показували штуки, які не можна було уявити: стріляли, співали і на кобзах грали” [7, 88].

Ясна річ, що кобза (бандура) створена народом значно раніше. На одному з проходів на хори у Київському соборі св. Софії між іншими фресками зберігся один з найстаріших образів бандуриста, де бандура має свій первісний вигляд, нагадуючи італійську лютню зі струнами, які йдуть лише по грифу. З приводу того, коли і як виник цей інструмент в Україні, у науковій літературі висловлено багато різних думок, які, на жаль, не враховують головного – що створення суто національних музичних інструментів обумовлене насамперед історичними умовами життя народу, особливостями його праці, побуту, звичаями і естетичними запитами. Серед різних гіпотез з приводу створення кобзи виділено дві. Так, російський музикознавець О. Фамінцин у працях про народний інструментарій на перший погляд нібито переконливо доводить, що інструменти, які є національною гордістю російського, українського та інших народів світу, є результатом запозичень. Він доводить, що

Похожие работы