Читать реферат по литературе: "Риси творчого портрету Івана Манжури" Страница 5

(Назад) (Cкачать работу)

Відповідно ж і його фольклорно-етнографічна діяльність сприймалася і належно поціновувалась у наукових колах. Так, Ф.Колесса писав 1895 р. у ЗНТШ: “Всі матеріали, зібрані Манжурою, мають чималу вартість для науки, тим більш, що записані совісно, зі збереженням всяких деталів і подробиць, характеристичних для даної місцевості”. Високо цінував фольклористику І.Манжури Микола Сумцов, що вважав його одним із видатних фольклористів 19 ст. У 20 ст. фольклорно-етнографічну спадщину, зібрану І.Манжурою, досліджували І.Березовський, Г.Сухобрус, П.Павлій, Л.Каширіна. 3. Лірика І.Манжури

Характеризуючи І.Манжуру як поета, С.Єфремов назвав його “співцем степу, тихої господарської праці та хліборобського, хоч дрібного, але насущного клопоту”. А про мотиви поезії сказано ним так: “Скрізь у Манжури виступає його гуманне почуття, сум по знівеченому життю, широка любов до людини… Але нема слова протесту у Манжури, тільки сум розлягається з його пісень…”

М.Ф.Сумцов розподіляв ліричні вірші І.Манжури зі збірки “Степові співи та думи” на 3 розряди:

1)      автобіографічні (“Мати”, “Весна”, “Спомин”, “Минуле”, “Переспів” та ін.); 2)      селянсько-побутові або соціально-економічні (“Дума”, “На степу і у хаті”, “З заробітків”, “На добрій ниві”, “На пасіці”, “Бджоли” та ін.); 3)      різнородного змісту (“Нечесна”, “Веснянка”, “Вранці”, “Лелії” – цей вірш, як пише Сумцов, дуже високо цінував О.Потебня).

Автор однієї з найгрунтовніших, та, на жаль, і практично єдиної доступної розвідки про життя і творчість І.Манжури, Михайло Давидович Бернштейн, аналізуючи поезію автора, виділяє такі її основні мотиви:

–        пристрасні роздуми “про кращу убогому людові долю” (І.Манжура – співець сирітства, наймитства, заробітчанства): “Бурлака”, “Бурлакова могила”, “З заробітків”, “Босяцька пісня”, “Обжинки” та ін. –        роль і призначення літератури, митця в суспільстві, в житті народу (“Декому”, “Старий музика”, “Сум”, “До музи”, “Кобзар” та ін.).

Найголовніше у творах Манжури – це логічний, послідовний аналіз буденного народного життя з його злигоднями й клопотами, свідоме наголошення на обставинах, які оточують ліричного героя. Однак конкретні описи і картини, пов’язані з економічним становищем села аж до географічно-етнографічної деталізації, зовсім не свідчили про брак поетичної фантазії чи брак майстерності у використанні зображувальних засобів, а становили одну з специфічних неповторних ознак художньої манери І.Манжури, його естетичного кредо.

Принагідно варто наголосити, що поезія І.Манжури тяжіє до сюжетності. Це значною мірою випливало з характеру того життєвого матеріалу, який складає цілюще джерело його творчості. Сюжетний вірш І.Манжури – це частка живої дійсності, епізод життя і побуту, які поет спостерігав постійно (“Босяцька пісня”, “Сторіж”, “Билиця”).

“Лелія” – один з чудових зразків української сюжетної лірики. Елементи літературні і народнопоетичні перебувають в повній гармонії, прекрасна ритмічна організація вірша, гарні рими, вдале внутрішнє римування.

І ще один зразок сюжетного вірша, але абсолютно іншого за тональністю, що свідчить про те, що І.Манжура не був

Похожие работы