Читать реферат по культурологии: "Історичне виділення моралі у сфері вільного вибору особистості між добром і злом" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

на тему:

у сфері вільного вибору особистості між добром і злом Основними поняттями в моралі є «добро» і «зло». В них найповніше виявляється специфіка моралі на відміну від мистецтва, науки, головними змістовими орієнтирами яких виступають поняття «прекрасне» та «істина». Поняття «бла­го» фіксує наявність родових ціннісних орієнтацій, однак воно не передбачає наявності особистісно значущої форм« при самоствердженні, що не дає підстави вважати благо і добро тотожними поняттями. Разом із тим вільна самореалізація суб'єкта моральної культури зберігає своє генетич­не первородство з об'єктивним ціннісним фундаментом люд­ського життя, узагальненим категорією «благо». Особис­тість в умовах класичної давнини внутрішньо підпорядко­вана ідеалові колективного життя. Розвиток особистості в середні віки веде до орієнтації на безмежну свободу, та все ж вона ще не виділилася з типових поведінкових стереоти­пів. Особистість в умовах Відродження передбачає пере­дусім усвідомлення своєї особливості, своєї окремої ролі в загальному культурному середовищі. Для такої особистості характерний цілий комплекс відмінностей і одиночних ознак, які виділилися з типу й називаються характером. Особистість немислима без боротьби й тривалого вироб­лення особистісних ціннісних орієнтацій свідомості. Тому всі вказані етапи становлять естафету дедалі зростаючої ролі добра в системі ціннісних орієнтацій.

Вільний вибір людини між добром і злом можливий тільки в межах культури, лише всередині її. Спілкування і роз'єднання, що не порушує природної моральності на рівні звичаю і загальних моральних цінностей та ідеалів, утримують людське життя, за всієї його драматичності й конфліктності, в межах культури. Моральне й неморальне є результатом вибору людиною між традиціями й новатор­ством, старим і новим. Крайні форми аморалізму (вбивство, зазіхання на життя, честь, гідність людини та її права і т. п.) є руйнуванням суспільної природи людини, культу­ри, моральності й не мають ніяких виправдань, хоч би яки­ми цілями вони прикривалися.

Суб'єктивна воля стає лише тоді розвинутою сповна, ко­ли виступає сферою добра; добро ж, у свою чергу, стає дійсним лише в суб'єктивній волі, завдяки якій воно набу­ває реальності. Розвиток суб'єкта моральної культури на основі морального добра передбачає, що: 1) добро висту­пає для мене як особлива мета; 2) добро змістовно визна­чається та обґрунтовується (що є добро і чому це добро). З цього моменту в історичному русі почався період, коли про цінність учинку судили вже не лише за його наслідка­ми, а й значною мірою за намірами, що виступали джере­лом і передісторією вчинку. Причому весь період зростан­ня та розвитку індивідуально-особистісних якостей водно­час був процесом поглиблення моральної свідомості внут­рішніх основ учинку, зростання цього фактора в культурі. Процесом внутрішнього визначення добра є совість.

Об'єктивна необхідність морального спілкування набу­ває законодавчого для волі характеру, коли стає внутріш­ньо осягнутим добром. Дана необхідність має стати істин­ною для людини як для суб'єкта пізнання й практики. Та­ким чином, право на пошук істини в моралі виступає най­суттєвішою характеристикою суб'єкта моральної культури. Й хоча

Похожие работы