Читать реферат по политологии: "Шляхи та структурні фази демократизації суспільства" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Шляхи та структурні фази демократизації суспільства

„Вступаючи у постекономічну епоху, людство небаченою раніше мірою випробовує себе незвіданим” [1]. Ця теза В. Іноземцева досить чітко характеризує сутність трансформаційних процесів сучасності в економічному, соціальному, культурному і політичному житті суспільства. Зрозуміло, що масштабні прояви трансформаційних перетворень, які відбуваються як на глобальному, так і на регіональному і локальному рівнях, не вкладаються у звичні раніш теоретичні схеми, котрі ґрунтувалися переважно на детерміністських і лінійно-прогресистських ідеях.

Відповіді націй, народів, країн, культур на сучасні цивілізаційні виклики настільки неоднозначні й непередбачувані, що майже неможливо визначити якусь цілком певну тенденцію їх розвитку, а тим більше – єдину парадигму дослідження й політичного дискурсу трансформаційних процесів [2]. Втім, вважаючи за необхідне осмислити ці процеси й винайти для їх характеристики універсальну формулу, представники політичної науки ввели до активного вжитку такі поняття, як „трансформація”, „модернізація”, „демократизація”. Вони широко використовуються у працях, зокрема, В. Іноземцева, В. Цвєткова, І. Кресіної, А. Коваленка, С. Єлисеєва, І. Шапіро, В. Васович, Г. О’Доннелла, Ф. Шміттера, присвячених вивченню окремих аспектів трансформаційних процесів.

У цій статті головну увагу буде приділено проблемі демократизації суспільства, тобто певній спрямованості політичного процесу, яка характеризується розширенням прав і свобод громадян та їх організацій, участю народу в політичному житті та його впливом на прийняття політичних рішень, посиленням контролю з боку суспільства за діяльністю держави, забезпеченням вільної конкуренції різних політичних сил, ідеологічного і політичного плюралізму. Основною метою статті, зокрема, є:

· проаналізувати сутність процесу демократизації;

· окреслити основні шляхи демократизації суспільства;

· з’ясувати, яким чином можна прискорити демократизацію;

· дослідити структурні фази демократизації;

· визначити певні закономірності демократичної трансформації політичних систем у посткомуністичних країнах.

На межі 1970 – 1980-х років виникла транзитологічна парадигма як своєрідна реакція на макросоціальні теорії, котрі переважали раніш в академічному середовищі, та у зв’язку з необхідністю осмислення особливого типу політичних процесів переходу від авторитаризму до демократії. Ці процеси відрізняються від процесів у стабільно функціонуючій системі такими ознаками:

· посиленням соціальної напруженості;

· кризою легітимності влади;

· різким зниженням ефективності політичної системи;

· зниженням передбачуваності поведінки індивідів і груп;

· зростанням потреби у колективному виході з кризи [3].

Досліджуючи демократизацію (або переходи до демократії) у різних регіонах світу, вчені-транзитологи керуються постулатом, що процес зародження і визрівання демократії не обов’язково має бути універсальним як у соціальному плані, так і за часовою протяжністю, оскільки поведінка та дії політичних акторів у такий період обумовлюються комбінацією внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) факторів. Іншими словами, для

Похожие работы