Читать реферат по медицине, физкультуре, здравоохранению: "Застосування джеофлоксу при лікуванні гострого пієлонефриту" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Метою нашого дослідження була оцінка клінічної і бактеріологічної ефективності джеофлоксу (офлоксацину), а також безпечності препарату при лікуванні гострого пієлонефриту.

У клініці запальних захворювань нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів Інституту урології АМН України джеофлокс застосовували як емпіричну монотерапію 30 хворим на гострий серозний неускладнений пієлонефрит. джеофлокс використовували у комплексі з іншими засобами патогенетичної та симптоматичної терапії. Хворі були віком від 16 до 74 років, переважно жінки (88 %) і мали початкову стадію захворювання. У дослідження не включали хворих, які не переносять в анамнезі препарати із групи фторхінолонів, хворих з нирковою недостатністю, а також таких, що вживали антибіотики протягом останнього місяця. Жоден хворий не мав порушень пасажу сечі у верхніх сечових шляхах. Добова доза препарату для внутрішньовенного введення становила 0,4 г, разова доза — 0,2 г офлоксацину, яка міститься у 100 мл розчину для інфузій (вводилася 2 рази на добу протягом 5 діб).Необхідність продовжувати терапію внутрішньовенним введенням офлоксацину більше, ніж 5 діб, ми не спостерігали жодного разу, бо виражений клініко-лабораторний ефект виявлявся вже на 2-4-у добу. Подальша антибактеріальна терапія включала застосування джеофлоксу per os по 0,2 г 2 рази на добу протягом 5 діб. Посів сечі з антибіотикограмою виконувався всім хворим до введення препарату та після 10 діб застосування джеофлоксу. Також проводилися загальні аналізи крові та сечі, визначення рівня креатиніну крові, УЗО та, за необхідності, рентгенологічне дослідження.

Наведений порядок дослідження обумовлений відповідним терміном стаціонарного етапу лікування хворих на неускладнений гострий пієлонефрит. На амбулаторному етапі лікування антибактеріальна терапія була продовжена відповідно до результатів антибіотикограми.Виділення та ідентифікацію мікроорганізмів здійснювали загальноприйнятими мікробіологічними методами. Враховувалися збудники, виділені з сечі у клінічно значущих концентраціях (> 10 000 КУО/мл). Антимікробну активність оцінювали дискодифузійним методом у щільному живильному середовищі шляхом накладання дисків джеофлоксу на чашку з культурами мікроорганізмів.

Оцінка ефективності лікування ґрунтувалася на вивченні клініко-лабораторних показників у динаміці (на п'яту і десяту добу терапії). Аналіз результатів лікування проводили на основі суб'єктивної оцінки ефективності лікування пацієнтами і лікарем, а також динаміки об'єктивних досліджень: лабораторних даних, посівів сечі, УЗО.

Визначені клінічні та бактеріологічні критерії оцінки ефективності антибактеріальної терапії. До основних клінічних та лабораторних параметрів, які характеризують активність запального процесу, віднесені болі, наявність симптомів інтоксикації (тахікардія, блювання, гіповолемія), температурна реакція,

Похожие работы