Читать реферат по истории: "Запорозька кіннота у бойових діях російської армії 1735 – 1739 років" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

У ході кампанії 1737 року стосовно драгунiв в одній із своїх настанов генерал-фельдмаршал Б. Мініх писав: “А чтоб драгунам сидя на лошадях пальбу чинить противу неприятеля, когда он еще наступательно действует, ибо драгунские лошади большею частью дикия и к пальбе недовольно обыклыя и могут сделать конфузию и прочих ради резонов, за благо не признавается, то и действо сидя на конях пальбу ружьем и пистолетами или палашами в тыл за оным — зависит от благоразсмотрения генералитетскаго” [64; 61]. У 1738 році учасник Дністровського походу капітан австрійської армії Парадим про російських драгунів писав, що “лошади у них так дурны, что драгун за кавалерию почитать нельзя” [55; 48]. У 1739 році, пiд час Ставучанського бою, в розпорядженні Мініха було 16 драгунських полків, які були спішені і діяли у загальному строю [53; 16-25]. Ландміліція, яка охороняла кордони Російської iмперії, налічувала до 27 тисяч чоловік. За бойовими якостями ландміліцькі полки значно поступалися драгунським [52; 15]. Таким чином, протягом війни 1735 – 1739 років в російській армії функції кінноти: розвідка місцевості, пошуки на комунікаціях ворога, супровід і охорона обозів були покладені виключно на козаків [52; 80, 55; 46].

До козацьких (іррегулярних) формувань Російської iмперії, задiяних урядом у війні проти Туреччини, крiм Вiйська Запорозького входило Військо Донське, козацькі полки Гетьманщини та Слобожанщини, Чугуєвський козацький полк і три компанійських (охочекомонних) полки [50; 77-80]. Фельдмаршали П. Лассі та Б. Мініх найбільш високі бойові якості визначали за донськими козаками і з великою довірою ставилися до лівобережних козаків [51; 304]. Запорозьких козаків російське командування визнавало як неперевершених розвідників і провідників. У кожному окремому загоні росіян було по два запорожця, які добре знали певну місцевість [32; 147,148,161,176,178]. Запорозька кіннота була ремонтована кращими для того часу кіньми. Породисті запорозькі скакуни відзначалися швидкістю та витривалістю і славились по усій Європі. Російські ремонтери купляли у запорожців табуни коней для армії [38; 30]. До цього треба лише додати, що саме якісний кінський склад робив кінноту кіннотою.

Восени 1735 року російське командування вирішило організувати похід у межі Кримського ханства. З цією метою під командуванням генерал-лейтенанта М. Леонтьєва, який у вересні, після смерті графа Й. Вейсбаха, обійняв посади київського генерал-губернатора і начальника Української укріпленої лінії, була сформована армія чисельністю в 44.366 чоловік. До неї разом з лівобережними і слобідськими козацькими полками мало входити і Запорозьке військо. 1 жовтня армія виступила від р. Орель у напрямі Криму [32; 57, 73; 104]. В ордерах до кошового отамана Івана Малашевича від 3 та 5 жовтня М. Леонтьєв наказав привести Запорозьке військо в бойову готовність і прибути з козаками на з`єднання з армією до річки Самари [31; 91-95]. На той час готового до війни товариства в

Похожие работы