(Назад)
(Cкачать работу)економічної теорії та політики, розглядав різні типи активної господарської політики (стабілізаційної, кон'юнктурної, структурної, соціальної). Роль держави в ринковому просторі англомовний неокласичний лібералізм розглядав як її природну реакцію на погіршення умов конкуренції, економічний спад тощо. Німецький неолібералізм вбачав економічні функції держави в постійному стимулюванні конкуренції, розширенні конкурентного простору в умовах певної структури виробництва, кон'юнктури ринку, соціальних пріоритетів, які постійно змінюються.
Саме тому для означення англомовного неолібералізму частіше вживається термін "нова неокласика" (див. тему 16). Тут докладніше розглянемо німецький варіант неолібералізму.
Вихідним пунктом неоліберальних пошуків концепції ідеального економічного ладу стало вчення В. Ойкена про два типи економічних систем: "центрально-керованого господарства", або примусової економіки, і "мінового господарства", або ринкової економіки. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм — поділу праці, власності, координуючого механізму, домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін.
Критерієм розмежування ідеальних типів економічних систем є механізм координації взаємодії господарських одиниць, процес прийняття економічних рішень. Іншим критерієм класифікації є особливості генезису економічного ладу, згідно з яким вирізняються природно зростаючий і законодавчо встановлений лад. У німецькому неолібералізмі велика увага приділялася також двом типам економічної політики — політиці ладу та політиці процесу.
Політика ладу — це комплекс довгострокових заходів, спрямованих на створення рамкових умов функціонування економіки, їх законодавче та правове оформлення, контроль за їх дотриманням і своєчасне внесення коректив з боку держави. Політика процесу являє собою комплекс заходів щодо безпосереднього впливу на господарську діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі перерозподіл доходів і вирішення проблеми добробуту.
Багато хто на Заході вважає, як і В. Репке, що соціальне ринкове господарство — це не що інше, як певний серединний "третій шлях", що пролягає між капіталізмом і соціалізмом та веде однаковою мірою до свободи й соціальної справедливості. Таке формулювання не позбавлене певного ідеологічного протистояння, тому наведемо визначення А. Мюллер-Армака, наведене в його книзі "Управління економікою та ринкове господарство" (1964). Він писав: сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання.
"Соціальне вирівнювання" вирішує проблему однобічного ринкового утворення доходів частково за допомогою соціальних витрат держави, але переважно завдяки здійсненню певної податкової політики. Соціальне ринкове господарство аж ніяк не ідентичне вільній ринковій економіці, яка виконує функцію вирівнювання, згладжування гострих соціальних відмінностей і конфліктів.
Основними елементами структури соціального ринкового господарства є такі:
конкурентний лад, який базується на приватній власності на засоби виробництва; ринок як координуючий
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы