Читать реферат по авиации и космонавтике: "Утворення планет" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Сучасна наука з достатнім ступенем імовірності дозволяє відновити події, що відбувалися сім мільярдів років тому. Спробуємо уявити собі життя однієї з газопилових, воднево-гелієвих (з домішкою важких елементів) туманностей, що у майбутньому дасть початок нашій Сонячній системі, Сонцю, Землі й іншим планетам.

Туманність, темна й непрозора, як дим, повільно пересувається на фоні чорної безодні. Крізь її рвані й мутнуваті обриси тьмяно мерехтять далекі зорі. Через деякий час можна побачити, що туманність повільно повернулася навколо своєї осі, при цьому вона ніби стискається й ущільнюється. На туманність починає діяти тяжіння, що збирає до центру її частки. Поступове обертання починає прискорюватися — це працює закон збереження кількості руху. Час минає, а туманність обертається чимраз швидше й швидше, у результаті чого виникає й збільшується відцентрова сила, здатна боротися з тяжінням. Тяжіння стискає туманність, а відцентрова сила прагне роздути її, розірвати. Але тяжіння з рівною силою тягне до центру частки з усіх боків. А відцентрова сила відсутня на полюсах туманності й найсильніше виявляється на її екваторі. Тому саме на екваторі вона виявляється сильнішою за тяжіння і роздуває туманність у боки. Куляста туманність, продовжуючи обертатися чимраз швидше, сплющується, перетворюючись на плаский «корж». Настає момент, коли на зовнішніх краях «коржа» відцентрова сила врівноважує, а потім пересилює тяжіння, у результаті чого від країв туманності починають відокремлюватися жмути. Центральна частина її продовжує стискатися, при цьому чимраз прискорюючи своє обертання, а від зовнішнього краю продовжують відриватися все нові й нові жмути, окремі газопилові хмари.

Поступово туманність набуває такого вигляду: у центрі неспішно обертається величезна темна, ледве сплющена хмара, а довкола неї на різних відстанях пливуть уздовж кругових орбіт, розташованих приблизно в одній площині, відірвані від неї невеликі хмари-супутники. Центральна хмара все продовжує ущільнюватися. Але тепер із силою тяжіння починає боротися нова сила — сила газового тиску. Адже в середині хмари накопичується чимраз більше часток, що складають її. Тут виникає неймовірна ущільненість часток. Вони мечуться, чимраз сильніше вдаряючись одна об одну, у результаті чого в центрі підвищуються температура і тиск. Спочатку стає тепло, потім жарко. Зовні цього не видно, • адже хмара величезна й непрозора. Жар не виходить назовні. Але ось хмара перестала стискатися. Могутня сила газового тиску, що виникла від нагрівання, припинила роботу тяжіння. Жар пішов від чорної хмари, а усередині неї почали виникати язики тьмяного червоного полум'я, що нестримно рвуться назовні. Гарячий газ, що вирвався назовні, послабив протидію тяжінню. Хмара знову почала стискатися і знову температура в її центрі почала зростати. Ось температура досягла вже сотень тисяч градусів, атоми розвалюються на частини, речовина не може залишатися газоподібною і поступово переходить у стан плазми. Температура продовжує підвищуватися, у плазмі мечуться атомні ядра й електрони і відбувається «запалення». Швидкість і сила удару часток одна від одної вже настільки зросла, що вони не відскакують одна від одної, а втискаються одна в одну і зливаються. Так

Похожие работы