Читать реферат по истории: "Українські народні обряди пов’язані з рослинами" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Вербову лозу традиційно використо­вували для зведення турлучних будівель, огорож, для виготовлення меблів, коши­ків та інших ужиткових речей; з вербової деревини здавна робили музичні інстру­менти.

Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними уявлення­ми, гілочки Верби, посвячені в церкві в остан­ню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену Вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, при­мовляючи: Будь великий, як верба, а здо­ровий, як вода, а багатий, як земля. Вига­няючи вперше худобу на літне пасовище, її обов'язково вдаряли Вербою, щоб уберегти від хвороби та інших напастей.

Освячена Верба зберігалася в хаті й широ­ко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберег. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину, на Хар­ківщині запалювали гілочку Верби і обкурю­вали нею хворих на лихоманку.

Побутувало повір'я, що в хату, де є Верба, не вдарить блискавка. Вважалося також, що Верба перепиняє дорогу в дім нечистій силі, особливо відьмам.

В українському фольклорі Верба — це по­етичний символ дівчини або заміжньої жінки. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціюється зі смутком і жа­лем:

Широкий лист пускає.

Велика любов, тяжка розлука

Серденько зриває. ГОРОХ в українському фольклорі є символом сліз: Сльози, як горох, котять­ся; з ним пов'язували нещастя, біду. Тому в деяких районах хлопці й підлітки, що ходили на Новий рік по хатах, не домі­шували Горох до хлібних зерен, якими посі­вали. Молоді жінки уникали їсти його на­тще, аби не було гірким подружнє життя. Але, незважаючи на це, з Гороху готували як повсякденні, так і ритуальні страви й на­віть використовували як оберег. ДУБ здавна користується в народі гли­бокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обря­дові дійства, приносили жертви богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб (на Київщині — су­хий дуб). У центрі села, а іноді за околицею ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невели­ким рівчаком. Довкола такого «Дуба» відбу­валися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символі­зував розквіт природи, початок літа.

Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака:

Козак невеселий —

Лихая година.

Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір'ю:

Гіллям похилився,

Козак своїй матусеньці

До ніг уклонився.

У весільних приповідках і побажаннях Дуб виступає символом подружнього жит­тя (Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки), міцного здоров'я й довго­ліття молодих (Дарую дуби, що в діброві, будьте дужі та здорові). Коли народжу­вався син, батьки за народним звичаєм висаджували два жолуді, коли донька — висівали калинове зерня. КАЛИНА постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших по­етичних образів, її завжди супроводжує епітет червона, що символізує жіночу кра­су, дівочу цноту. Із замилуванням писав про Калину Тарас Шевченко:

Червона калина,

Похожие работы