Читать реферат по истории: "Хто такі атни?" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

візантійський імператор 582-602 рр., автор "Стратегікону", дозволяє нападати на ворожу землю, якщо вороги небоєздатні, непідготовлені, "не знають порядку й влади, як склави й анти". Ці племена "однакові", вільні, не схильні ні до рабства, ні до покори. "Численні й загартовані", вони "легко переносять і спеку, й холод, і дощ, і голизну тіла, й нестачу їжі". До іноземців "добрі й дружні, супроводжують їх почергово з місця на місце". Майже по-кавказьки захищають честь і гідність гостя, полонених тримають лише протягом визначеного часу. "У них багато різноманітної худоби й злаків... Жінки...цнотливі понад усяку людську природу... Живуть...серед лісів, рік, боліт та...озер", влаштовуючи чимало запасних виходів із жител; "цінності...закривають у тайниках", "люблять нападати...у місцях лісистих, вузьких та обривистих", "користуються засідками, раптовими нападами й хитрощами". Є "найдосвідченішими в переправі через річки"; "захоплені небезпекою, поринають глибоко в воду, тримаючи в роті...довгі очеретинки...дихають через них". "Кожний чоловік озброєний двома невеликими списами, а дехто з них — і щитами...дерев'яними луками й невеликими" отруєними стрілами. "Перебуваючи в стані анархії та взаємоворожнечі...ні бойового порядку не знають, ні битися в правильному бою не прагнуть". А "з криком усі разом рухаються вперед". "Віроломні й ненадійні в угодах". "Жоден не хоче уступити іншому". "За скіфським звичаєм, одні наводять мости, інші будують настил". "Оскільки в них багато вождів і вони не згідні один з одним, не зайве деяких з них прибрати до рук за допомогою речей або подарунків, особливо тих, які ближче до кордонів". Знайдене в них радить "переправляти в свою землю".

Отже, анти фіксуються впродовж ІІІ-VII ст. н.е., переважно поряд із склавинами (гр. Sklavenoi), своєрідним відбиттям слова слов'яни, які, врешті, й поглинули їх. Анти й склавини хоч і єдналися узами історичної спорідненості, минулою однойменністю (венеди, спори), мовою, територіальним сусідством (принаймні на Дністрі й Дунаї), звичаями тощо, все ж були різними етносами, які нерідко конфліктували й конфронтували між собою.

За А. Куником, "анти...були, насправді, не слов'янами, а лише династами азійського (черкеського?) походження, які підкорили собі чорноморських слов'ян у VІ ст. (?- О. С.)... й у візантійських письменників згадувалися так само окремо від слов'ян, як болгари та руси". Цікаво, що на цьому тлі складається система слов'янських племен, які дістали свої етноніми від чужоземців. Сюди належать: балканські болгари/булгари (тюркізм), руси (русини, русичі, руснаки, руські, вони ж на заході деінде ще й досі рутени/Ruthenos — кельтизм), білоруси (мають слов'яно-кельтський варіант), серби/сорби (індоаризм), хорвати (іранізм).

"Незліченні" анти, займаючи величезні простори північніше Азово-Чорномор'я, тобто між Доном і Дунаєм, зникли безслідно, майже як і знамениті їхні суперники авари-обри. З ними лише обережно позалінгвально-географічно пов'язують племена уличів і тиверців, можливо, полян. О. Шахматов ототожнював антів (гр. Antai/ Antes) з предками всього східного слов'янства, початок формування якого датується рухом праслов'ян з басейну Вісли на Наддунайщину. Лишається недослідженим протилежний напрям розселення антів, так само як і декларований візантійцями факт розпаду на антів і склавинів єдності, званої спорами (Spori). Цікаво,