Читать реферат по истории: "Михайло Грушевський очима англійців" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

на тему:

очима англійців”

Передусім нагадаємо хронологічний та історичний контекст: Михайло Грушевський народився 1866-го року — саме того року відбулася битва при Садовій між Прусією та Австро-Угорщиною, що поклала початок занепадові Габсбургської монархії. Ослаблюючи внутрішні структури монархії, цей занепад водночас сприяв майбутньому розвиткові української культури в Галичині, де Грушевський викладав кільканадцять років, починаючи від1894-го. 

Помер учений 1934-го — того року вбивство Кірова в Ленінграді започаткувало іншу добу — добу сталінського «Великого Терору». Доля Грушевського (короткочасний арешт 1931 року, заслання до Москви й смерть за неясних обставин у Кисловодську) нагадує нам, однак, що роки Великого Терору мали свою передісторію, частиною якої був сам історик.   Як і кожен із нас, Грушевський був дитям своєї доби, i його історичні погляди формувалися під впливом його оточення та духу часу. З варіантів, властивих його середовищу, він вибрав спочатку народництво, згодом поєднавши його із соціал-революційними симпатіями. Якщо згадати ширші загальноєвропейські напрями, які впливали на формування його світогляду, то Грушевський, поза сумнівом, онук романтизму, — звідси його переконання, що саме простий народ, а не панівні династії, має бути головним об’єктом історичних досліджень. Відтак завданням історика, на його думку, є щонайглибше проникнення в давнину й послідовне дослідження всіх подій, що відбулися з даним народом на його території, — звучить майже броделівськи, тільки дещо прямолінійніше й наївніше. 

Ці ідеї, проте, зіткнулись із загальноприйнятою схемою російської історії, що бере початок у відомих московських текстах XVI століття, на кшталт «Степенной книги», і в дещо змодернізованій формі залишається й досі біблією популярної російської історіографії. Основним концептом цієї вульгати є широке недиференційоване поняття «Русь/Росія» і, відповідно, акцентування історії правлячої династії, а не історії народів, що населяли дану територію. Відколи правляча династія, що утвердилася була в Києві, перенеслася на північний схід й осіла врешті в Москві, всі події на території, де цієї династії не стало, робляться для істориків, що дотримуються такої схеми, другорядними й малоцікавими. Московія, а згодом Росія, визнається спадкоємицею Київської Русі, а її територіальна експансія (принаймні на ранніх етапах) сприймається як відновлення первісної цілісності під назвою Русь-Росія, спільної для всіх «руських» — себто, крім власне росіян, для українців та білорусів, трактованих у цій історичній вульгаті як різновид російського чи, сказати б, пізні «відгалуження» від спільного російського кореня. Отже, об’єктом історичного вивчення є передусім правляча династія, котра, покинувши Київ, мандрує від одного центру до іншого, щоб урешті оселитися в Москві та Санкт-Петербурзі й заходитися розширювати володіння своєї держави. 

На тлі такої концепції підхід Грушевського, для якого об’єктом вивчення є історія території, яку він називає Україною, та народу, названого українським, виглядає простішим і переконливішим. А втім, переживши добу романтизму, російські історики ХІХ століття теж відчули, що саме народи, а не

Похожие работы