Читать реферат по лингвистике, филологии, языкознанию: "Василь Щурат – перекладач" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:Василь Щурат – перекладачВажко переоцінити внесок Василя Щурата-перекладача у скарбницю світової культури. На жаль, і ця ділянка його творчості в наші дні майже невідома. А втім, саме В. Щурат поряд із І Франком і П. Грабовським, на зламі ХІХ – ХХ століть невтомно збагачував українську культуру шедеврами світової літератури. Перекладати Василь Щурат почав, ще будучи учнем гімназії. Сталося це з “благословення” і за порадою І. Франка, який, довідавшись про літературні спроби юного гімназиста, став його першим рецензентом. Сам В. Щурат про це згадує в “Автобіографічній записці”: “Прочитавши кілька моїх стихів, він (Франко – В. Щ.-Г.) замітив у них дуже слабу форму і похибки проти наголосу, і порадив перекладати. Я послухав ради. Читаючи класичних прозаїків, прискорював собі засіб слів, читаючи поетів, вчився наголосу, а ознайомлюючись з чужими літературами, став дещо перекладати з Уланда і Гейне”. Переклади В. Щурата почали з’являтися у різних часописах у 1889 році. Його переклад новели О. Мірбо “Щастю назустріч” був опублікований у “Зорі”, редактором якої був тоді П. Скобельський, учитель академічної гімназії. В. Щурат, учень цієї гімназії, допомагав П. Скобельському у його редакторській праці. Згодом “Зоря” надрукувала і переклад балади Уланда “Лицарська смерть”. Цей літературний дебют Василя Щурата відмітив Іван Франко у “Нарисі історії української літератури до 1890 року”.Ще й досі не визначено кількості поетичних перекладів Василя Щурата. Найбільше перекладав він із французької, німецької та польської літератури, а відносно нечисленні переклади з російської охоплюють 18 прізвищ поетів і 40 творів… Взагалі, Василь Щурат перекладав із французької, німецької, англійської, бельгійської, голландської, датської, румунської, італійської, грецької, угорської, польської, словінської, болгарської, сербської, білоруської, російської та чеської літератури, а також античних і староруських авторів, перекладав і переспівував Святе Письмо…На початку ХХ ст. Кирило Студинський задумав видати антологію перекладів, як він зазначив, “найважнійших поетів чужих народів, перекладів справді вартних під оглядом артистичним і літературним” [1, с. 3]. Спочатку хотів доручити цю справу цілій громаді перекладачів, але потім зупинив свій вибір на В. Щуратові як одному з “найвизнаніших наших письменників (…), що по різних часописах та журналах розсіяв цілий ряд справді артистичних і поетичних перекладів”. Василь Щурат радо відгукнувся на пропозицію. Вона втілилася, на жаль, лише в один, перший випуск серії “Поезія ХІХ віку”, до якого ввійшли переклади з французької (більше половини матеріалу), румунської, італійської літератур. Ці переклади у 1902 році публікувалися у 10-ти номерах “Руслана”. Праця над антологією дещо систематизувала поетичні переклади В. Щурата і, крім того, залишила цікаві свідчення перекладача про його бачення суті поетичного перекладу. У невеликій передмові К. Студинський цитує лист Василя Щурата, який висвітлює саме ці проблеми: “Я перекладав весь час, що мені під руки попало і мому настроєви – в ріжних часах ріжному – відповідало. А тут – повне видання перекладів з европейської поезії ХІХ в. повинно бути бодай сяк-так повне. Значить, на мене паде обов’язок дати вповні не лиш те, що вже переклав, а й те, що