Читать реферат по основам права: "Історія української правової та політичної думки особливості розвитку української правової думки у Галичині в ХІХ ст." Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

визначального значення і тому можемо говорити про єдність духовно-культурного розвитку та однакові державно-правові умови існування і розвитку українського народу на цих землях.

2. Землі Кубані та Дону, інтенсивна колонізація яких тривала протягом цілого століття. Відмінність цього регіону від регіонів компактного поселення українців на території Російської імперії поза етнічними українськими землями (наприклад, Зелений та Сірий Клин) полягала в тому, що ті були відірвані від головного етнічного масиву, не маючи з ним спільних кордонів. Принагідно зауважимо, що духовно-культурний розвиток українців Дону й Кубані чекають свого ґрунтовного вивчення.

3. Галичина – це частина українських земель, яка після припинення існування Галицько-Волинської держави входила до складу Речі Посполитої, а в досліджуваний період – до складу Австрійської монархії. Особливість цього регіону полягає в тому, що він ніколи не входив до складу євро-азійських державних утворень та не відчував впливу мусульманського фактору, а завжди був складовою європейської християнської спільноти, розвиваючись у загальноєвропейському контексті в складі або слов’янських держав, або держав, де слов’янський чинник був визначальний чи достатньо впливовий.

4. Буковина – хоча і входила в ХІХ ст. до складу Австрійської імперії, більше того – до 1849 р. становила разом з Галичиною один коронний край, мала свою специфіку, яка зумовила її підрядну, порівняно з Галичиною, роль в українському націотворчому процесі.

5. Українські землі, що тривалий історичний період входили до складу угорської держави, і навіть після її приєднання до Австрії не стали самостійним чинником національно-політичного життя. Це – Закарпаття.

В кожному з цих регіонів умови існування і розвитку українського народу мали свою специфіку, які зумовлювали і особливості розвитку правової думки в кожному з них. Але тільки в Галичині українському народові вдалося витворити повноцінну соціальну структуру сучасної політичної нації з власною інтелігенцією у всіх сферах, повноцінний політичний спектр від лівих до консервативних правих політичних партій, очолюваних політичними діячами європейського типу. Саме в Галичині були закладені основи формування української урбаністичної культури, і тому вже з кінця ХІХ ст. українська мова тут ніколи не вважалася нижчою за статусом від інших мов. Тобто українська мова саме в Галичині стала мовою науки (видання НТШ) і політики (виступи українських депутатів у австрійському парламенті та галицькому сеймі), вищої освіти (українські кафедри у Львівському університеті).

Вживання української мови для українців Галичини було, з одного боку, чимось органічним, само собою зрозумілим, з іншого – усвідомленим правом на рідній землі використовувати рідну мову у всіх сферах публічного і приватного життя. В інших регіонах України українська мова була ознакою нижчої соціальної групи – селянства, і тому вживання української мови представниками вищих соціальних верств вважалося не стільки проявам патріотизму та національної свідомості, скільки “хлопоманством”, виразом любові до селянства, до пригноблених верств населення. Переважна ж більшість вихідців з українського села, потрапляючи в місто, одразу ж прагнула говорити