Читать курсовая по экологии: "Режим випадання атмосферних опадів на території Бережанського району протягом 1980-2012 років" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Територія району знаходиться між 49º18' і 49º37' північної широти та 24º04' і 25º05' східної довготи.

Бережанський, як і сусідні райони, знаходиться в межах давно обжитих територій. Крем’яні знаряддя праці (рубища), виготовлені шляхом спилювання з відшліфованими робочими краями, що трапляються в цих краях, дають підставу припускати наявність тут людини ще в епоху неоліту (VІ тисячоліття до н.е.). Зустрічаються археологічні знахідки з часів так званої „липицької культури” (І - ІІІ ст.н.е.), документальні відомості про окремі населені пункти району датуються ХIV - XVI ст.

На території району розташовано 57 населених пунктів, що входять до складу 25 сільських та однієї міської ради.

Загальна кількість населення: 44286 жителів, втому числі міське - 17617, та сільське - 26669. В районі переважають українці, як національні меншини виступають: поляки, євреї, татари, білоруси, росіяни [2]. 1.2 Геологія та рельєфБережанщина входить до географічної зони Опілля , що є найвищою і найбільш розчленованою частиною Подільської височини . Територія району переважно рівнинна, лише подекуди здіймаються високі пагорби, які поступово переходять у широкі долини. Північніше м. Бережани, по межі вододілу річок Золота Липа і Нараївка , гребенястим пасмом виділяється Бережанський горбогірний лісовий район . Тут знаходиться найвища точка району − гора Попелиха (448 м).

Вивченням геологічної будови Подільського плато займались вітчизняні та радянські геологи В. Ласкарєв, А. Карпінський, А. Архангельський, В. Шональський, В. Боднарчук, О. Смірнова, С. Пастернак та інші.

Подільська височина , в складі якої знаходиться територія району, відповідає південно-східній частині Волино-Подільської плити [16].

У геологічній будові Бережанського району представлені потужні товщі осадового чохла Східноєвропейської платформи, які є відкладами палеозою , мезозою і кайнозою , що залягають на кристалічному фундаменті. Для них характерні незначні кути падіння шарів, що властиво для платформових областей. Загальною рисою осадових комплексів є поступовий нахил шарів на захід − південний захід, у бік Більче-Волицької зони і Передкарпатського прогину .

Найбільш древні породи, що виявлені свердловинами − палеозойські і, зокрема, силурійські та девонські.

Відклади нижнього відділу силуру представлені товщею грудкуватих мергелистих вапняків, що чергуються з невеликими шарами глинистих сланців та прошарками товстошаруваних вапняків. Загальна потужність нижньосилурійських порід до 200 м.

Відклади верхнього відділу силуру (готланду) представлені глинистими сланцями з прошарками тонкошаруватих сірих вапняків і мергелів. Потужність відкладів верхнього силуру не витримана: від 125-200 м до 600 м

Безпосередньо на відкладах верхнього силуру залягають товщі нижнього девону, представлені строкатоколірними породами типу «Old Red Stone». У нижній частині розрізу залягають зеленуваті глини, вище − пісковики, піскуваті мергелі, забарвлені в червоний або бурий колір. Верхню частину розрізу нижнього девону складають червоні та бурувато-сірі масивні пісковики з проверстками сланців. Часом у пісковиках добре виявлені хвилеприбійні знаки, тріщини висихання тощо. Органічні рештки в породах нижнього девону зустрічаються рідко. Виявлені вони лише скам’янілими рештками

Похожие работы