Читать курсовая по религиоведению: "Візантійський ісихазм та давньоруська печерна аскеза" Страница 3


назад (Назад)скачать (Cкачать работу)

Функция "чтения" служит для ознакомления с работой. Разметка, таблицы и картинки документа могут отображаться неверно или не в полном объёме!

Зародження аскетизму. IV ст. – це насамперед час занепаду морального ідеалу в житті Церкви. Причини цього занепаду полягали в зовнішній зміні стану християнської релігії з часу Костянтина Великого. З припиненням гонінь, в житті віруючих помічається деяка розслабленість та безтурботність; християни стали менше піклуватися про спасіння своїх душ. Св.Іоанн Златоуст помічає спустіння храмів і, як вже було сказано, якусь байдужість, навіть при прийнятті Святого Причастя. Блаж.Ієронім відзначає, що Церква після віку мучеників стала могутньою та багатою, але бідною на доброчестя. В Церкву деякі йшли з недобрими намірами, точилася релігійна боротьба. Більше того, язичницькі традиції ще були досить відчутними і значно гальмували запровадження християнських начал.

За такого занепаду релігійного та морального життя віруючих з IV ст. монашество, яке виникло в цей час, стало тією великою силою, яка принесла благодать Божу до християнського світу.

Аскетичні прагнення та відомі форми їх прояву були відомі ще раніше. Так, неоплатоніки прагнули до невидимого Блага, переборюючи зло чуттєвого світу; хотіли від плоті піднятися до Божества, виробляючи форми аскези і утверджуючи дуалістичне світорозуміння. Аналогічні дуалістично-аскетичні моменти бачимо і у неопіфагорейців і стоіків. Іудаїзм, піддавшись елліністичним впливам і продовжуючи свй розвиток, підійшов до того ж. Назареї уникали усього “нечистого”, віддавали себе Богу, дотримуючись “великого обіту”; вино не торкалось їх вуст і залізо – їх довгого волосся. Терапевти (релігійно-аскетична секта І ст. н.е. в Єгипті) віддалялися від світу в свої “монастирі”, займаючись там читанням своїх священних книг та спогляданням. Єссеї (близька до терапевтів іудейська секта ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е.) приносили “страшну клятву” – почитали Бога, виконували його заповіді, жили разом, відмовляючись від особистого майна і тримаючи піст. Монашеські гуртожитки знаходимо вже у терапевтів, єссеїв та служителів Серапіса. Отже, як бачимо перші аскети з’явилися досить рано. Вірогідно, що росту пустельництва сприяли і гоніння на християн. При Деції (250 – 251 рр.), Валеріані (257 – 258 рр.) і пізніше при Ліцинії (315 чи 319 рр.) багато єгипетських християн тікало в пустелю та гори. Багато з них гинуло від холоду та спраги, від хвороб та диких звірів. Минала загроза, і втікачі повертались, але не всі. Деякі так і залишались невеликими групами або одинокими анахоретами.

Батьківщиною монашества є Єгипет, Нільська долина. Історик східного монашества – Бесс бачить в цьому ніби нагороду Єгипту за те, що він прихистив гнаного Іродом Христа – Немовля. Першим християнським монахом був Павло Фівський. Він утік від переслідувань Деція в гори Фіваїди; там він обрав собі за житло печеру. Харчувався Павло фініками, воду брав із джерела. Він назавжди залишився в пустелі, його навіть не спокусила звістка про перемогу християнства за Констянтина. Засновник монашеського життя помер у своїй печері глибоким старцем. Могилу йому вирили леви. Павло випадково здобув популярність, адже багато анахоретів жили та померли в безвісти. Як правило, вони селилися поблизу джерел та фінікових пальм, в печерах чи під відкритим небом. У часи дозвілля вони плели кошики, які відносили у сусідні поселення і вимінювали їх на хліб і сіль.



Интересная статья: Основы написания курсовой работы