Читать курсовая по религиоведению: "Візантійський ісихазм та давньоруська печерна аскеза" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Досить багато матеріалу існує з історії дослідження даної теми, хоча й дещо суперечливого.

Візантійський ісихазм досліджували патрологи, історики Візантії та церковні історики. Насамперед слід згадати магістерську дисертацію ігумена Модеста (Стрельбицького), в якій він пише про Св.Григорія Паламу як про одного з великих подвижників благочестя християнського, як про вчителя та захисника Грецької церкви у боротьбі з папізмом за православ’я та свою самостійність. Ця робота була поштовхом для подальшого вивчення творчості та богослов’я Св.Григорія Палами та інших ісихастів. Так з’являється стаття Г.Недєтовського про Варлаама та його послідовників, в якій йдеться про ісихастські дискусії XIV ст. Автор виправдовує Варлаама і не бачить в цьому “свідомого агента католицької пропаганди”. Загалом, зміст статті свідчить про те, що автору була чужа духовна суть і ісихастського руху. Важливою є також праця з історії Афону, написана тонким знавцем історії Православ’я єпископом Порфирієм (Успенським). Він доводить, що ісихазм є дуже давнім явищем і сягає витоків монашества; практика мовчальників так би і залишилась, на думку Порфирія, таємницею, якби її не виявив калабрійський монах Варлаам.

Важливим джерелом як з історії візантійської Церкви, так і з історії ісихазму є “Синодик в Неділю Православ’я”. Цей документ з’явився завдяки Федору Івановичу Успенському. Висновки цього російського візантиніста важливі для маловивчених сторін ісихастських дискусій, але в них є дещо спрощений схематизм та внутрішні протиріччя, Загалом, Ф.І.Успенський став продовжувачем традицій нерозуміння візантійських ісихастів.

Доцільно буде згадати також працю О.Ф.Лосєва “Описи античного символізму та міфології”, в якій він розглядає антитезу Православ’я та католицизму, корінну антиномію “онтологізму Сходу” та “психологізму Заходу”. Лосєв розглядає акти Константинопольського собору 1351 року проти Варлаама та Акіндіна; він вважає, що в основі цих актів лежить типовий візантійський світогляд. Досліджуючи типологію даного “візантійського світогляду” Лосєв робить такий висновок: “омоусіанство, дифізитство, іконопочитання, ісихазм та ім’яслав’я – єдине символічне православно-східне, містико-символічне вчення та досвід”. Аріанство, монофізитство та монофелітство, іконоборство, варлаамітство та ім’яборство – безбожництво, якому тричі анафима”.

На Заході також були дослідники, які вивчали візантійський ісихазм. Це прот.Мейєндорф, архієпископ Василь Кривошеїн, проф.В.Н.Лосський, архімандрит Кіприан Керн.

Щодо давньоруської печерної аскези, то тут коло досліджень також досить широке. Тут важливим джерелом для дослідження є Києво-Печерський патерик, агіогафічна література, праці таких дослідників, як Т.А.Бобровський, В.С.Горський, А.Ф.Замалєєв та В.А.Зотсь, Є.Кабанець, В.Н.Топоров та інші.

Загалом, дослідження даної теми у різних дослідників є досить суперечливим і не однозначним, тому феномен печерного подвижництва та візантійського ісихазму й досі становить дискусійне питання медієвістики, філософії і культури. Окрім того дослідження цієї проблеми є досить актуальним для сучасного антропологічного релігієзнавства.

Розділ І.

Похожие работы