Читать контрольная по психологии: "Християнське вчення про смисл людського життя" Страница 4

(Назад) (Cкачать работу)

Зло народилося як неправильне рішення вільного духу, але через початкове гріхопадіння укоренялося в людській природі, “заразило” її. Звідси специфіка християнського аскетизму: він бореться не із самої по собі природою людини, але з живучим у ній гріховним початком. Сама по собі людська природа богоподібна і гідна натхнення і безсмертя (цим християнство відрізняється від платонізму, гностицизму і маніхейства). Людини чекає тілесне воскресіння; після Страшного Суду праведникам дається тілесне безсмертя в нових, перетворених тілах. Оскільки людині важко підкорити з укоріненими в його природі гріховними бажаннями, він повинний смирити гординю і вручити свою волю Богу; у такій добровільній відмові від свавілля й отримується справжня, а не мнима свобода.

У християнстві моральні норми звернені не до зовнішніх справ (як це було в язичестві) і не до зовнішніх проявів віри (як у Старому Завіті), а до внутрішньої мотивації, до “внутрішньої людини”. Вищою моральною інстанцією є не борг, сором і честь, а совість. Борг виражає зовнішнє відношення між людиною і Богом, людиною і суспільством; сором і честь виражають зовнішню доцільність природи і суспільства. Совість же є голосом вільного духу, що робить особистість незалежною від природи і суспільства і підпорядковуючою її тільки власній вищій правді. Можна сказати, що християнський Бог - це вища правда людської совісті, уособлена й обожнена як благодатний зміст усього буття: “... Закон даний через Мойсея, благодать же й істина відбулися через Ісус Христа” ( Ін. 1:17); “Бог є дух, і ті хто поклоніються Йому повинні поклоняться в душі й істині” (Ін. 4:24). Тому людина повинна прилучитися до духовної істини, як би наново народитися від її: “Породжене від плоті є плоть, а породжене від Духа є дух. ...Повинно вам народитися понад” (Ін. 3:6-7).

Віра в безсмертя душі й у страшний Суд грає величезну роль у християнській релігії. Християнство не може звільнити людини від необхідності жити і вмирати у світі, де немає справедливого воздаяння за добро і зло. Віра в безсмертя душі і потойбічне воздаяння покликана дати людині не тільки знання, але і безпосереднє відчуття абсолютної сили моральних норм християнства.3. Духовні і моральні проблеми Нагірної проповіді

3.1. Протиріччя між Духом і світом

Як ми вже знаємо, антична людина відчувала себе частиною космічного цілого. Християнська людина сполучає у собі і світ із його стихійними пристрастями і життєву “мудрість”, і надмирський дух, що піднімається до божественного Духу. Але “мудрість світу цього” і істина Духа надаються несумісними, будучи, проте укорінені в одній і тієї ж людській душі. Тому внутрішнє життя людини віддає внутрішнім драматизмом, такою напругою, якої не знала поганська культура.

Вимоги “світу” волають до людини як до елемента природного і соціального цілого; вимоги ж Духа виражені в християнській совісті і звернені до людини як до особистості, що є не частина чого-небудь, а самостійне і самоціне буття, уява Божа у людині. Але ці дві реальності перетинаються в людині, підказуючи йому несумісні один з одним мотиви і вчинки. “Ніхто не може служити двом панам: тому що або одного буде ненавидіти, а іншого любити (Мф. 6:24).

Моральний пафос Євангелія складається в тому, щоб дати

Похожие работы