Читать контрольная по истории: "Вивчення епіграфічних колекцій у музеях" Страница 2

(Назад) (Cкачать работу)

Для історії народів Кавказу велике значення мають вірменські й грузинські написи, що містять дані по політичній і культурній історії. Тюркські рунічні написи з 6 ст. відомі на території від Монголії до Угорщини. У Південному Сибірі відкриті орхоно-енисейскі написи на стелах.

Перші слов'янські написи (10 ст.), виконані кирилицею, походять із Македонії, Сербії, Хорватії й Чехії. Найдавніший російський напис 10 ст. виявлений на корчазі в одному із гнездовських курганів. Давньоруська епіграфіка з 11 ст. представлена написами на каменях, стінах соборів (у тому числі на Софійськім соборі в Києві), на церковному начинні й ін.

1. Зародження епиграфіки Дані епіграфіки використовуються при вивченні матеріальної і духовної культури, писемності, мистецтва, побуту і традицій народу.

На важливе значення написів у вивченні історії звертав увагу ще Геродот, однак їх практичне дослідження почалося тільки у XV ст. Як самостійна дисципліна епіграфіка відмежувалася від палеографії у першій половині XX ст., хоч перші спроби її наукового дослідження та вироблення методики опрацювання епіграфічних джерел припадають на початок XIX ст.

Засновниками епіграфіки як науки вважаються німецькі вчені Август Бек (І785–1867) і Теодор Моммзен (1817–1903). Античні пам'ятки, з яких почався процес збирання інформації, вивчали ще в часи Відродження. Але тільки у XIX ст., античне епіграфічне колекціонування було поставлене на наукову основу. У першу чергу вирізняються праці Берлінської Академії наук, у результаті діяльності якої вийшли дві збірки; «Corpus Inscriptionum Graecorum» (СIG) – звід давньогрецьких написів (1828 1877, перевидання 1973 р.) та «Corpus Inscriptionum Latinarum» (СIL) – звід латинських написів (1863 1903, додаткові томи до нього зводу видаються і нині).

Розшифрування ієрогліфів Давнього Єгипту, вавилонського клинопису мікенської писемності значно розширили у XX ст. знання з епіграфії. Одним з перших українських вчених – дослідників єгипетських написів був В. Барський. 2. Дослідження епіграфічних колекцій в Україні Першим серед українських учених найдавніші єгипетські написи описав в 1727–1730 р. учений-мандрівник В.Г, Панський. Історія вітчизняної епіграфіки тісно пов'язана з розкопками грецьких міст у Причорномор'ї в XIX ст. Першими описали пам'ятники члени Петербурзької академії наук П.С. Паллас, П.И. Сумароков, П.И. Кеппен, Я. Потоцкий. Пізніше вивченням грецької й латинської епіграфіки на цій території займалися Ф.Б. Грефе, Л.Э. Стефані, В.Н. Югевич, И.В. Пом'яловський. Проведенню робіт сприяло створення Одеського товариства історії й старожитностей, а також Російського археологічного товариства.

Епіграфічні тексти – одне з основних джерел політичної, соціальної та економічної історії та історії культури. Як правило, зміст напису віддзеркалює час, в який він був створений. До основних завдань епіграфіки належать визначення часу і місця появи написів, реконструкція та дешифрування текстів, технологія письма тощо. Чимало написів на стінах храмів, гробниць, на хатньому начинні залишили давні єгиптяни. Ще у 1923 р. дослідник епіграфіки – О. Болишаков писав, що наприкінці XIX ст.

Похожие работы