(Назад)
(Cкачать работу)його. Увесь зовнішній блиск його культурності й людяності зліз нього. Він шипів люттю й сичав як гад, гостро й ненависно...» (підкреслення наше - М.Л.) [7, с. 57]. Тоді-то московський зайда й озвучив свого ворога - людину, котра прагне «самостійности» [7, с. 56]. Автор дає зрозуміти читачеві, що змагання культурної людини, котра бачить свою батьківщину незалежною державою, з силою нахабного московита, програно. Але поразка інженера демонструє ще й велику силу духу людини, яка не зреклася своїх ідеалів під загрозою смерті: «Він же стояв блідий, але спокійний і на мій погляд одчаю лише знизав плечима» [7, с. 58], - констатує оповідач. Під час побачення з Давидом інженер лише усміхався і просив не забувати його. Розуміючи неминучість смерті, герой не втрачає стійкості духу. Це показово демонструє його поведінка в останні години життя, коли інженер обурено крикне московському «типу» на наказ говорити «па-рускі»: «Мовчати, хаме! Говорю, як хочу!» [7, с. 60].
Конфлікт між цивілізацією (інженер) і дикунством (більшовицький революційний штаб на чолі з його керівником) у новелі розв’язується перемогою сили над культурою. Однак він не вичерпує означеної в обрамленні проблеми зради і вірності як ментальної риси українця.
Л. Мосендз психологічно переконливо змальовує поведінку нареченої інженера. Вона повинна зробити вибір між виявом порядності у ставленні до неї її коханого і силою «розвезеного жінками джигуна»-більшовика. Перебуваючи в межовій ситуації, героїня вирішує залишитися з керівником революційного штабу. Її вибір оповідач мотивує станом оціпеніння, страхом і, врешті, розумінням неминучості саме такого вибору: «Лише наречена інженера рівна, ще більш кам’яна, як учора, з невидющими очима й механічними рухами» [7, с. 58]. Зважаючи на подальший перебіг подій, Давид розцінює поведінку дівчини як усвідомлену зраду. Коріння її - у багатовіковій історії бездержавності України, котра виплекала в нашій людині відчуття меншовартості, неготовність захищати національні інтереси. До такого узагальнення оповідач приходить також через констатацію поведінки перехожих під час страти інженера: «Вулиця ж не була порожня. Здаля, цілком здаля стояли боязкі гуртки й боялися підходити до нас трьох» [7, с. 61].
Місія Давида у новелі «Роксоляна» Л. Мосендза не вичерпується переказаною історією. Він продовжує дискусію зі своїми друзями, повідомляє, що за два тижні по смерті інженера бачив його наречену щасливою й усміхненою поряд з начальником революційного штабу, що ще раз підтверджує дволикість, відсутність стійкості національного духу. Хоча, на думку В. Просалової, поведінку новітньої Роксолани можна розцінити і як добре продуману роль, котра дасть можливість здійснити помсту. «Отож на виїзді з Четверного, - завершує історію Давид, - ми закопали увесь, цілісінький штаб. До одного!...» [7, с. 63]. В. Просалова слушно зауважує, що автор не означує деталей цієї помсти, не каже прямо, хто її здійснив: свідомі українці на чолі з оповідачем чи наречена інженера? [12]. Читацька інтерпретація у цьому випадку, на наш погляд, залежить від його життєвого досвіду. Поведінка сучасної Роксолани буде оцінена як вияв зради або вірності.
На дискусійність у трактуванні образу головної героїні новели, ймовірно, був націлений і сам Л. Мосендз. Пуантом у розмові чоловіків про долю
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы