Читать статья по литературе: "Образ фатальної жінки і архетип Великої Матері у творчості членів Нью-Йоркської групи: фольклорно-міфологічний контекст" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

золотим серпом омелу з дуба. Друїди (а Норма - жриця і дочка друїда) зрізали згадану рослину серпом, цим інструментом кастрували офірованих людей, молотком оглушували їх перед убивством. Тому образ Норми (у виставах вбраної в червоне) означає прагнення крові - у даному разі чужинської (римлян, ворогів галлів).

Суто фатальна жінка у творчості поетів НЙГ, без материнського підтексту, - це Гелена (Єлена) Троянська, в Е. Андієвської та В. Вовк. (З огляду на обсяг війни образи інших фатальних жінок як танатологічних божеств - Нефертіті, Клеопатри та ін. - тут не розглядаються). Давньогрецька героїня породжує тільки смерть і хаос (війну), але не дає конструктивного, її краса позірна. Отже, це Ерос. Так, в Е. Андієвської (збірка "Спокуси святого Антонія", 1985) сонет "Натюрморт у ракурсі Троянської війни" пропонує і сучасний погляд на міф, і відтворення картин С. Далі (недарма метод авторки - сюрреалізм), і несподіване звертання до класики - але в пуанті. Починається як "Із кров’ю блюдце, з нього - квітка-гак", "небуття благе", а, насамкінець - "Вся Троя, де - Єлена - Менелая" [14, с. 47]. Замкнений простір (кухня? просто кімната?) - удаваний затишок ("калачики") завершується асоціацією з війною та міфічними образами, причому остаточною перемогою Менелая. У В. Вовк Гелена описана більше співчутливо - як Ерос, але красивий Ерос, у традиції античного міфу: "на весільні постелі / чарую прадавнім знанням / старшим ніж печерні малюнки" [4, с. 28]. Це жриця, посвячена у містерії - можливо, діонісійські. Відомо, що у дівчат були окремі містерії, чоловічі та жіночі громади існували замкнено. Несподіваний перехід від античного дискурсу до католицького - у рядках "наші губи моляться / любовні розарії" [4, с. 28] - у перекладі Т. Карабовича: "milosnym rozancem" [4, s. 29], де чітко підкреслено, що під розарієм мається на увазі саме цикл молитов на вервиці, рожанець. "Наші губи моляться" - антична молитва і католицька зливаються, але надалі - уже автобіографічний (католицький) аспект, бо релігія - маркер ідентичності для іммігрантки.

Велика Мати, за Е. Нойманном, - "богиня долі, яка за своїм правом вирішує питання життя і смерті, позитивного і негативного розвитку" [27, с. 88]. Звідси образ індуїстської богині Калі, яка створила цей світ, захищає його і сама ж поїдає. Вона знищує світ, але й захищає від демонів. Це "Мати-пітьма", найгірша руйначка [26, с. 441]. Дослівно Калі означає "чорна", це ніч (і водночас темрява материнського черева), темний аспект психіки. Тобто ця богиня - "жахлива мати" - егоїстична материнська любов, а також небезпека відмови від власного "я" та інфантилізм [26, с. 442]. Інтелектуальна і талановита мати (Олена Пчілка - у Лесі Українки; Отто Еміль Плат, Otto Emil Plath, і Аврелія Шьобер, Aurelia Schober Plath - у Сильвії Плат, та ін.) духовно розвивала дітей, але натомість вимагала від них віддачі, або навіть офіри, часто - непосильної. Звідси комплекс провини у дітей, їхнє неусвідомлений страх не виправдати чужих сподівань. Проблема тут і у вільному просторі та часі, які вимагає кожна особистість, у тому числі дитина, але матері не завжди здатні це надати, "бо самі сильно потребують підтвердження любові від дитини..." [27, с. 68], тривога сприяє залежності - відповідно, формується, за К. Ґ. Юнґом, "домінування материнського комплексу" [27, с. 68] - в українській літературі описане, зокрема, Л. Костенко на прикладі Гриць- ка Бобренка (роман у