Читать статья по английскому: "Лінгвістично-соціологічне дослідження двомовності на базі "мультикультурної освіти"" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

першочергове місце при вивченні білінгвізму посідає мовленнєва база мовця, його лінгвістична здатність мислити в процесі засвоєння паралельної мови. За останні роки дослідження проблеми двомовності виявило низку переваг, доведено ряд недоліків цього особливого феномену, а також ведеться праця над їх усуненням на шляху до успішного оволодіння мовами.

Мета статті. Головною метою даної статті є інтерпретація особливих лінгвістично-соціальних підходів до білінгвізму. Обґрунтування причин його формування в процесі засвоєння кількох мов одночасно, здійснення аналізу сучасного стану білінгвальної освіти. Ця робота уточнює доробок фахівців-лінгвістів, з’ясовує сутність впливу багатьох факторів як зовнішніх так і внутрішніх, спрямовуючи їх погляд на розкриття нових можливостей, які вже сьогодні застосовуються на практиці.

Виклад основного матеріалу дослідження. Білінгвізм, будучи багатоаспектним явищем, вивчається низкою різноманітних наук. У своєму власному трактуванні його розглядає лінгвістика, соціолінгвістика, соціологія, філософія, психологія, політологія і навіть логопедія. У співвідношенні мови і культури багатомовність є доволі таки актуальною проблемою.

Лінгвістика вивчає білінгвізм, як дане явище, що має зв’язок з текстом; соціологія цікавиться його місцем в поведінці двомовної людини або ж групи людей в соціумі; психологія характеризує білінгвізм під своїм кутом зору механічного виробництва мови, а психолінгвістика займається сукупністю його психологічних і соціологічних рис. Логопедія вивчає своєрідний вплив двомовності на звуко-вимову та формування мовлення білінгва в цілому. Вважають, що саме через це явище перелічені науки мають безпосередній зв’язок з двомовністю. Багато науковців характеризують білінгвізм по-своєму. Ю.Д. Дешерієв [6] вважає двомовність вільним володінням двома мовами. Схоже висловлюється В.А. Аврорина: «Двомовність слід визначати як однаково вільне володіння двома мовами. Інакше кажучи, двомовність починається тоді, коли ступінь знання другої мови наближається впритул до ступеня знання першої» [1, с. 54]. Схожі погляди розділяє Т.А. Бертагаев [2]та ін. У. Вайнрах [3], В.Ю. Розенцвейг [14], Е.М. Верещагін [4], мають інше розуміння двомовності. Вони вважають поперемінне користування двома мовами - двомовність, а осіб - двомовними. Рівень володіння мовами при тому не вказується. У. Вайнрах стверджує, що білінгвізм - це вміти говорити двома мовами, поперемінно використовуючи ту, яка підходить до мовного середовища [3, с. 22]. Думка А.А. Леонтьєва полягає в тому, що білінгв має уміти здійснювати мовну діяльність, при чому користуючись мовними засобами не лише однієї мови, а двох, в залежності від соціального середовища, мети спілкування, проінформованості про співрозмовника і тому подібне [12, с. 252]. Окремі лінгвісти вірять, що білінгвізм має місце тоді, коли мовець абсолютно досконало володіє двома системами мов, і в нього не існує межі між рідною і набутою мовами - це і вважається досконалою двомовністю. В.М. Ярцевої точка зору свідчить про «здатність окремого індивіда або народу в цілому або його частини спілкуватися на двох мовах» [16, с. 5], тобто лише порозумітися на побутовому рівні. До необов’язковості рівнозначного володіння мовами схиляється і А.Є. Супрун. Він розуміє