Читать реферат по истории: "Науковий інструментарій українознавця" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Науковий інструментарій українознавця

Редакційна колегія часопису «Українознавство» в розділі «Історія, теорія, методологія» започатковує рубрику «Науковий інструментарій українознавця», в якій друкуватимуться теоретико-методологічні розробки окремих аспектів науки, визначення термінів та понять українознавства як науки і навчальної дисципліни.

Основу матеріалів складатимуть авторські тексти статей підготовленого до друку понятійно-термінологічного довідника «Українознавство».

Матеріали подаватимуться за логікою концентрів українознавства.

Відкриваємо рубрику статтями, в яких подаються визначення термінів і понять теорії та методології науки.

Запрошуємо читачів до обговорення матеріалів.

Концепція українознавства.

Концепція (лат. conseption – розуміння, система) – певний підхід, розуміння, трактування явищ, програм, процесів; головна точка зору, провідна ідея пізнання і висвітлення, основний задум, конструктивний принцип певного виду діяльності і творчості, висвітлення їх наслідків.

Концепція українознавства, як і українознавча наука, формувалась упродовж багатьох століть як на терені України, так і в зарубіжних країнах.

Сам термін «українознавство» з’явився в науковій літературі у ХІХ ст. Але сутність завжди передує поняттю та її визначенню. У глибинах віків формується та зазнає різних модифікацій саме розуміння сутності українознавства. Тому в основу дослідження та висвітлення генези українознавства покладено принципи: історизму, системності, цілісності знань, всієї повноти джерельної бази; вітчизняного і зарубіжного досвіду; аналізу – синтезу – передбачення; порівняння; бачення явищ в причинах і наслідках; наукової об’єктивності висновків.

Чи не вперше концептуально українознавчий задум проявляється у «Літописі Аскольда» (про події 860-867 рр. н.е.), автор якого виразив його у бажанні пізнати й розкрити «Повість минулих літ, звідки постала Руська земля, хто в Києві починав першим владувати і як Руська земля ствердила себе» [1; 7]. Але постановці і здійсненню такої мети передували вагомі події праукраїнського та зарубіжного дослідного життя упродовж багатьох століть.

Це відтворено в уснопоетичній народній творчості, в пам’яті  Мезинської культури (Чернігово-Сіверщина, 20 тис. років), Кам’яної Могили (12 тис. років) та Трипільської культури (2,5 тис. років до н.е.), у видатній пам’ятці  цивілізаційно-культурного розвитку «Велесовій книзі». Уже в ній автор ставив за мету показати, як наш пранарод понад 15 віків жив у безкінечних війнах із сусідами та кочовими племенами й напасниками – персами (Дарій), греками, римлянами, хозарами, варягами – за право бути народом, за право мати свою землю і віру, за свободу й визначений рідною природою та численними поколіннями пращурів спосіб життя. Показати, як він переміг, «ставши собою» і зрозумівши: за свою долю потрібно боротися! Потрібно шанувати своїх прапредків, їх традиції, свою мову і віру, своїх «Наву, Яву і Праву», своїх героїв, вождів і богів. Як всякий етнонаціональний міф, «Велесова книга» поєднувала міфологічний і реально-історичний підходи, а в основу всього ставила етнос (рід, плем’я), його життєво будівничу перспективу.

У «Літописі Аскольда» домінантним виступає уже

Похожие работы