Читать реферат по истории: "Українська та церковнослов'янська мови як мови культури в богослужбовому житті православної церкви" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Реферат на тему:

Українська та церковнослов'янська мови як мови культури в богослужбовому житті православної церкви

Глибока релігійність є однією з особливостей ментальності нашого народу. Актуальністю дослідження релігійних засад української культури викликаний інтерес до проблеми церковнослов'янської та української мов у богослужбовому житті православної церкви.

Проблеми релігійної словесності, переважно візантійської та староруської, розробляли С.Аверинцев [1], В.Бичков [2], В.Зема [3], Д.Лихачов [4], С.Матхаузерова [5]. До особливостей слова в релігійному культі звертається Т.Біленко [6] та Н.Мечковська [7]. Про значення національної мови писав О.Потебня [8]. Для осмислення проблеми слова, мови у системі літургії ми зверталися до підручників з літургіки, тлумачень літургії Отцями Церкви, догматичних пояснень літургії О.Меня [9], А.Морєва [10], А.Георгієвського [11], Арсенія [12], прот. Шмемана [13], А.Муравйова [14], І.Дмитревського [15], С.Геруса [16], П.Лєбєдєва [17], прот. І.Воскресенського [18], свящ. В.Михайловського [19]. Найбільш систематизований матеріал стосовно змісту літургії, значення її окремих частин подає "Нова скрижаль" Веніаміна [20].

На основі вказаних праць спробуємо розкрити суть православного богослужіння, показати роль у ньому слова, мови, продемонструвати два підходи до розуміння культури мови у православному богослужінні – богослужіння церковнослов'янською та українською мовами.

У православному богослужінні знаходить своє відображення почуття любові до вищої істоти, яке через тісний взаємозв'язок душі й тіла в людині передається і зберігається у чуттєвих знаках. Богослови твердять, що як органи чуття передають душі певні враження, так і дух приводить в рух тіло. Душевні хвилювання і настрої виявляються назовні. Релігійне почуття залежно від його інтенсивності, напруження виявляється у зовнішній формі. Сукупність зовнішніх форм і дій, які відображають зміст віри і релігійний стан душі, утворюють богослужіння. Воно неминуче належить релігії, у ньому вона виявляється і виражається подібно до того, як душа знаходить своє життя через тіло. "Богослужіння є підтвердженням концепції постійної взаємодії Промислу Божого із земним життям", – зазначає Д.Степовик в "Історії української ікони Х – ХХ століть" [21].

Новозавітне богослужіння є зовнішня діяльність, у якій розкривається і здійснюється ставлення божества до людини і людини до божества і, відповідно до цього, дві сторони – містична й надприродна як вираження ставлення божества до людини та моральна і природна як вираження ставлення людини до божества. "Початок новозавітному християнському богослужінню, значення якого було вказане самим Спасителем у його вченні і заповіді про поклоніння Богу духом та істиною (Ів. 4:23 – 24), було покладено пришестям на землю Ісуса Христа і здійсненням ним справи спокути людини, як відновлення контакту між нею і Богом, який був втрачений, коли вони роз'єдналися", – зазначає П.Лєбєдєву "Науці про богослужіння православної церкви" [22].

У контакті між Богом і людиною важливу роль відіграє слово, яке у православній традиції трактується як таке, що не просто позначає, але й реально являєте, що позначає, тобто розглядається як носій енергії архетипу. Стверджується, що через його посередництво віруючий

Похожие работы