(Назад)
(Cкачать работу)статут, урядовий орган (цар, губернаторство, намісництво, міністерство) тим самим санкціонував, що дозволяється організації, статут якої схвалювався, і поза межі чого вона не повинна виходити.
У Галичині, на Буковині схвалення статуту державним органом означало дозвіл на діяльність культосвітніх товариств "Общества им. М. Качко веко го", "Просвіти", "Руської Бесіди", "Соколів", "Січів", "Сільського Господаря", "Ревізійного Союзу українських кооператив", "Рідної школи", навіть різних кас взаємодопомоги.
Статути час від часу перезатверджувалися. В архівних фондах згаданих та інших товариств зберігаються їх статути за різні роки, що відбивали діяльність товариств упродовж десятиріч.
Законодавчої сили набували І циркуляри, наприклад, циркуляр міністра внутрішніх справ П.О.Валуєва 1863 р. про заборону друкувати будь-яку літературу (за винятком художньої) українською мовою. Фраза Валуєва "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може" стала своєрідним символом царської політики щодо українського народу.
Крім названих актових матеріалів, силу закону неодноразово набували всілякі "высочайше одобренные мнения Государственного Совета", "высочайшие повеления", рескрипти, тимчасові правила, а іноді просто резолюції на доповідних записках.
У сфері міжнародних міждержавних стосунків виробилися особливі види актових документів, назви яких значною мірою визначали їх форму і зміст. Це договори, трактати, конвенції, угоди, декларації, меморандуми, протоколи, ноти, пам'ятні записки та ш. Назви документів відбивали нюанси того, які саме питання вони регулювали і як регулювали, хоч не завжди. Часом ноти, протоколи І декларації набували сили договорів. Неодноразово меморандуми І трактати відігравали роль простого лавірування держав на міжнародній арені.
Законодавчі акти раніше від Інших документів зводилися у збірники І публікувалися. Від часу прийняття в Роси Соборного уложення 1649 р. І до початку XIX ст. ніякої зведеної публікації актів, законів не було. В Росії у другій половині 20-х років XIX ст. з цією метою була створена урядова комісія на чолі з Михайлом Сперанським. Вона підготувала І 1830 р. видала "Полное собрание законов Российской империи" в 45-ти томах (I "Собрание..."). Воно вміщало більшість актових документів Росії (маніфестів, указів, законів, положень, установлень тощо), виданих від 1649 до 1825 р. У "Собрание..." не ввійшли невиявлені комісією акти, неважливі, на погляд комісії, та невигідні для публікації з політичних міркувань.
У 1880 р. вийшло ІІ-е "Собрание". Воно містило документи з 1825-1880 pp. Крім цих відносно повних публікацій видавалися окремо збірники, що мали лише діючі акти. Так, 1832 р. комісія М.Сперанського видала "Свод законов Российской империи" у 15-ти томах.
У XIX ст. Ф.Ф.Мартене започаткував видання зовнішньополітичних актів під заголовком "Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россией с иностранными державами". За царської Росії видана серія томів обіймала документи до 1800 р. За радянського часу видання було продовжене І доведене до 70-х років XIX ст.
Після 1832 р. офіційного видання "Свода законов...", що діяли, не було, але потреби життя цього вимагали. Тому видавались неофіційні "Своды. " діючих законів у 1857, 1892, 1913 pp. "Свод законов Российской империи" 1913 р. складався з чотирьох книг, 16 томів.
Похожие работы
Интересная статья: Основы написания курсовой работы