(Назад)
(Cкачать работу)підприємством. Нові власники акцій безкоштовно отримували право управляти підприємством а молода держава при цьому знімала з себе тягар відповідальності за приватизовані підприємства, заощаджувала кошти і отримувала можливість зосередитися на суто державних справах.
З прийняттям ряду законодавчих актів (Закони України “Про цінні папери та фондову біржу”, ”Про господарські товариства”, “Про приватизаційні папери” та “Про приватизацію майна державних підприємств”, тощо) в Україні розпочалася “директивна планова” приватизація. За її рахунок держава розраховувала отримати “відповідального господаря”, який буде зацікавлений у кінцевому результаті діяльності “власного” підприємства. Під акціонування попадали усі підприємства, які було заплановано приватизувати, незалежно від їх обсягу і стану. Це відбувалося не зважаючи на наявність в законодавстві інших форм господарювання, таких як, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю.
Напевно акціонування - не кращий шлях зміни форми господарювання для невеликих підприємств, таких як перукарня, магазин, АТП, райагрохім та інші. Та й важко їх порівнювати із іноземними корпораціями. При проведенні приватизації в Україні, нажаль, не було враховано досвід інших держав, таких як Польща, Чехія, Угорщина, Східна Німеччина, де акціонування застосовувалося переважно до великих підприємств та за гроші. В Україні, як і інших країнах колишнього СРСР, більшість підприємств використовували емісію акцій не з метою залучення інвестицій, а виключно для перетворення з державної форми власності в приватну. Це призвело до появи переважно неліквідних акцій аж 37 тисяч акціонерних товариств.
До інвестицій у цінні папери в розвинутих країнах, як правило, залучається не більше 10% населення країни. Формування власників цінних паперів, як правило, відбувається за так званими “англо–американською” або “німецькою” моделями. Різниця між цими моделями полягає у структурі власників: для англо–американської моделі характерна наявність великої кількості власників пакетів цінних паперів; для німецької – концентрація власності у великих банків. “Закономірним є те, що європейські країни з розвинутою економікою, але з слабкою системою захисту прав акціонерів, більше покладаються на концентрацію власності, ніж на створення системи корпоративного управління належного рівня” (Загальний стан та передумови розвитку фінансового ринку в Україні Чарльз М.Сігер, Хью К.Паттон, FMI, 2000).
Однак в Україні шляхом пільгового продажу та обміну акцій на приватизаційні сертифікати була сформована велика кількість власників цінних паперів (30 мільйонів). Це більше половини населення України. Більшість з них за своєю суттю не є власниками і не мають ані можливості, ані бажання управляти належною їм власністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2000 –2004 рр. зазначено: “неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації. Її здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні”. Наявність великої кількості власників дрібних пакетів акцій сприяла неформальній