Читать реферат по архитектуре: "Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

Калинківці, Барбивці). Вісімки бань досить високі. Восьмигранчасті стіжкові бані, подібно до Гуцульщини, теж мають невеликі заокруглення коло самого гзимсу вісімки. Назагал пропорції цілої будови й окремі форми більш витончені та тендітні, ніж у гуцульських будовах. На великих просторах Української рівнини вже важче намітити окремі типи будов, — тут має більше значення стилістична зміна форм поруч із розвитком плану і просторового об’єму будови. Все-таки виразну групу складають церкви Поділля та Волині — тризрубні з одною і трьома банями. Старші зразки цих будов, що збереглися переважно в західній і центральній частині Поділля, мають над бабинцем і вівтарем звичайне перекриття (часом із фронтончиками), тоді як середній зруб перекритий восьмигранною невисокою й мало розвиненою банею (коло Львова — Кошелів 1738 р.; Старе Село 1742 р. — в Рогатинському і Брідському повітах; у Центральному Поділлі — Княжпіль, Залучче, Довжок; на Волині — Горошиці, Вілія, Ковель). Одначе найбільш поширеними є триванні церкви — мало розвинені (Черепин коло Львова, Старі Хутори 1726 р., Деражня XVIII ст.) або більш розвинені — в кількох поверхах, часами з подвійними вісімками (Чортків 1738 р., Жовква XVII — XVIII ст., Рогатин — св. Миколи, Ярмолинці 1744 р., Іванківці 1748 р., Божиківці 1777 р., Малі Хутори 1783 р. та ін.). Ці будови прибирають значно шляхетніших пропорцій: форми видовжуються, переважає вертикалізм, бані й деталі вже бароккові, але перетворені народною творчістю у своєрідний стиль, що, як ми казали вище, має назву українського або козацького барокко. В Середньому і Східному Поділлі зустрічаються дуже високі й стрункі триванні церкви з великою кількістю поверхів, які наближаються вже до церков Центральної України, тобто Київщини й Полтавщини. До таких прекрасних зразків Поділля належать будови в Біляках (1743), Слободі Шаргородській (1748), Вонячині (1757), Якутинцях (1783), Кацмазові (1774) та ін. Як бачимо з наведеної хронології, після розквіту українського будівництва в кінці XVII й на початку XVIII ст. (доба Мазепи) приходить досить оживлена будівельна діяльність середини XVIII ст., особливо на Правобережжі. Щодо Галицької рівнини можна вказати на незначні відміни в будовах Центральної, Північної та Західної Галичини. Але і В цих двох останніх округах будівництво має деякі особливості лише тому, що зберегло певні архаїзми: в північній частині (Рава Руська, Сокаль) — спокійні форми ренесансових бань, у Західній Галичині — пережитки «бойківського» типу та ознаки західно-католицького будівництва. Але й на крайньому заході української Галичини дерев’яне будівництво в основі затримало свої характерні особливості, відмінні від будівництва польського. Будови Середнього Придніпров’я (Київщини й Полтавщини) відзначаються великою видовженістю форм і — під впливом головним чином стилю рококо — витонченими й легкими банями. Спеціально на Полтавщині звертає на себе увагу розвинена форма маківки у вигляді видовженого шолома. Ближче до подільських будов стоять церкви в селах Київщини: Сніжки, Вишнопіль, Конель 1748 р., а більш розвинені зразки з подвійними вісімками на Київщині — Розсипки (побудована Іваном Гонтою в 1763 р.), Свердликів, Мошурів, Тараща. Рівночасно зі зміною зовнішніх форм у добу барокко й рококо (XVII — XVIII ст.) міняються також плани будов. Основна форма плану з трьох