Читать реферат по основам права: "Найм, оренда: до історії понять" Страница 1

(Назад) (Cкачать работу)

Оновлення цивільного законодавства, підготовка такого фундаментального закону, яким має бути Цивільний кодекс України, потребують специфічної ревізії багатьох понять, наукового обґрунтування доцільності використання цілої низки юридичних термінів. Серед них і такі, як “найм” та “оренда”.

У чому полягає їх зміст, тотожні вони чи подібні, які їх історичні витоки?

Законодавство України та законодавства інших країн (російське, австрійське, польське), які в різні часи діяли на українських землях, по-різному регулювали відносини найму, а це, в свою чергу, зумовило і різне використання термінів “найм” та “оренда”. В одних випадках їм надавали самостійне значення, в інших – використовували як терміни-синоніми.

Наприклад, у Конституції Пилипа Орлика 1710 р. термін “оренда” використовується у двох статтях, причому у різних значеннях.

У статті XVI мова йде про “оренду права збирати мита з продажі товарів на ярмарку”, тобто про оренду права, а у статті XV вживається у значенні “плати з людей роксоланських на щорічну платню компанійським і сердецьким полкам та інші військові видатки, яка вважається козаками та посполитими надто обтяжливою” [8, с.44-45].

Та найчастіше цей термін використовувався для означення договірних відносин, які за своїм економічним змістом і юридичною природою були близькі чи тотожні тим, що складалися за договором оренди в римському праві, і їх поширення та розвиток, як свідчить історія, тісно пов’язані з розвитком економічних відносин.

У XV-XVI ст. на галицьких землях великого розвитку набуває “соляний промисел” і з другої половини XV ст. “маємо контракти львівських купців на оренду ставів по високій ціні і у великім районі, за границями Львівської землі” [4, с.222]. У XVI ст. швидкими темпами розвивається “промисел млинський” і широко практикується оренда млинів (у тому числі державних), які “часто орендуються з іншими доходами – як мита, бровари, горілчана монополь і т.п.” [4, с.223]. З 1550 р. на землях Литовського Князівства “піднімається хвиля закладання державних солодовень та броварів, які, починаючи з 1558-1561 рр., зводяться і віддаються в оренду разом з деякими іншими доходами” [4, с.225].

Відзначимо, що у працях відомих українських правників О.Огоновського, К.Левицького, С.Дністрянського, які заклали перші цеглини у становлення української цивілістики, та у цитованій праці М.Грушевського термін “оренда” вживається через літеру “а” – аренда. Тому саме в такій транскрипції назва цього договору мала би бути викладена у чинному законодавстві.

Перший Український кодекс 1743 р. (Права, по котрим судиться Малоросійський народ), який, на жаль, не дістав офіційного затвердження, не знав поняття “оренда”, а передачу власником в найм нерухомого та рухомого майна і речей регулював єдиним договором найму (Глава 15).

Єдиним договором “майнового найму” охоплювались відносини користування чужим майном на основі договору і цивільне законодавство Російської імперії (Глава 2, Том X Зводу законів Російської імперії). У побуті та юридичній літературі Росії того періоду для означення найму використовували терміни “прокат”, “оренда”, “оброчне утримання”, але вони, як зазначав професор Шершенєвіч, не мали самостійного юридичного значення

Похожие работы