Читать реферат по основам права: "Найм, оренда: до історії понять" Страница 3

(Назад) (Cкачать работу)

На нашу думку, з цим важко погодитись. По-перше, вже були спроби в подібний спосіб вирішити це питання. Зокрема, у 1927 р. за пропозицією науковців спеціальним розділом “Термінологічні виправлення” усі терміни “найм”, “наймач”, “наймодавець” у ЦК УСРР були замінені термінами “оренда”, “орендар”, “орендодавець”, проте така ідея, як бачимо, не знайшла підтримки і тому питання і сьогодні ще не вирішене [10]. По-друге, словесне багатство української мови дає змогу висловити усякі поняття відповідно до потреб сучасної правової науки. Використання, без достатніх на те підстав, в українському законодавстві іноземних термінів, яке останнім часом дуже поширене, свідчить лише про неповагу до рідної мови. Тому не виникає сумнівів щодо недоцільності використання у новому Цивільному кодексі України термінів “прокат”, “лізинг”, “франчайзинг”. Не варто надавати перевагу і запозиченому терміну “оренда”. Проте вирішити проблему синонімії названих термінів, оминувши питання регулювання відносин найму, не можна.

Законодавства сучасних країн регулюють відносини найму по-різному. У деяких країнах, наприклад ФРН, залежно від предмета договору розрізняють договір найму і його різновид – оренду [2, с.110-141]. В англо-американському праві залежно від характеру предмета договору розрізняють найм нерухомості (lease) і найм рухомих речей (hire) [3, с.335-336].

Чинне законодавство України про оренду орієнтується на вирішення практичних проблем і регулює, в першу чергу, порядок та особливості найму державного й комунального майна та особливості користування на умовах найму окремими об’єктами (нежитлове приміщення, земельна ділянка, транспортний засіб тощо). Тому і у проекті Цивільного кодексу (в редакції від 25 серпня 1996 р.) пропонується не розділяти оренди та найму і це повною мірою відповідає традиціям регулювання відносин найму в українському праві. Більше того, розмежувати найм та оренду, як це простежується в римському праві чи прийнято в законодавстві ФРН, дуже складно, оскільки в процесі історичного розвитку оренда втратила свої основні класичні ознаки. Немає в цьому і практичної потреби.

Поклавши в основу предмет договору, проект виділяє найм земельних ділянок, найм будівель та капітальних споруд, найм транспортних засобів і прокат [9]. Враховуючи це, для означення передбачених видів договорів повинен, на нашу думку, використовуватись термін “найм”. Терміни “оренда”, “договір оренди” можуть надалі традиційно використовуватись лише як синоніми найму у двох випадках: коли об’єктом найму є земельна ділянка та інше нерухоме майно і коли наймач винаймає річ для використання її у підприємницькій діяльності.

Алексеев Т.Д. Аренда торговых помещений. – М.: Экономика, 1966. Германское право. Международный центр финансово-экономического развития. – М., 1996. – Ч.1. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Международние отношения. – М., 1993. Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1995. – Т.6. Дністрянський

Похожие работы